Гурчати
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 17:34, 31 липня 2012; Matasar.ei (обговорення • внесок)
Гурчати, -чу, -чиш, гл. 1) Гудѣть, журчать. Де взялися бурі й вітри, і стучать, і гурчать. Лукаш. 81. Дощ гурчить. МВ. II. 187. 2) Ворковать. На церкві голуб гурче. Гол. IV. 438. 3) Рычать. Іди у ліс, будеш медведьом та й будем гурчати, поки світа. Гн. І. 69. 4) О свиньѣ: имѣть случку. Угор.
