Цибулька

Цибулька, -ки, ж. 1) Ум. отъ цибуля. 2) Порода картофеля. МУЕ. І. 101. 1. Зменш.-пестл. до цибулина 1, 2. Ти на пухких грядках Висаджувала цибульки тюльпанів (Максим Рильський, II, 1946, 129); То її чорні руки походили тут, кожен бурячок, кожну цибульку сама вона поклала в землю, сама і збере (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 15); За шаг паляничка, одна цибулька або головка часнику, ото його харч на ввесь день! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 52); * У порівняннях. — Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць (Нечуй-Левицький, II, 1956, 265); — Як же так? — сполошилась, підійшовши до ридвана, і матінка Михайликова, невеличка, замучена злиднями та горем, але ще кругленька, мов цибулька, й зовсім іще не стара (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 12). 2. Зменш.-пестл. до цибуля 1. Боже ж мій, боже ж мій!.. і матінко й серденько!.. Що дома ж було, чирячок нарве, то я вже й цибульки смажу й ганчірочку тру та й зав'язую й запаковую, а то... (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 26); Вони сіли до столу, де стояла сковорідка з молодою смаженою картоплею, цибулька й сало на тарілочці, нарізане маленькими шматочками (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 232). ▲ Гусяча цибулька — те саме, що зірочки (див. зірочка 4). Навесні, невдовзі по тому, як зійде сніг, степ заквітчується ясно-жовтими зірочками гусячої цибульки та горицвіту волзького (Наука і життя, 5, 1967, 9); Лише незавидний цвіт гусячої цибульки самотньо проглядав крізь кладовище листу (Михайло Стельмах, II, 1962, 139). ♦ Дати цибульки кому; Нагодувати цибулькою кого — набити кого-небудь. Дарес од страху оправлявся І до Ентелла підбирався, Цибульки б дать йому під ніс. Ентелл од ляпаса здригнувся, Разів із п'ять перевернувся, Трохи не попустив і сліз (Іван Котляревський, I, 1952, 98); Подивіться ж, яка з неї молодиця, що вона виробляє з бідолашним чоловіком! І моркву скромадить, і кирпу гне.., а деколи рогачем і тьху дасть неборакові, і цибулькою нагодує (Олекса Стороженко, I, 1957, 52).