Вухналь
Вухналь, -ля, м. Подковный гвоздь и тотъ гвоздь, которымъ прибиваютъ къ оси підісок. Ум. Вухналик. Г. Барв. 461.
Зміст
Сучасні словники
ВУХНА́ЛЬ (рідко УХНА́ЛЬ), я, чол. Спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита, а також підісок до осі. — Ти [коню] босий, некований! Уяви собі, вухналя нема! (Остап Вишня, II, 1956, 58); Льоша зазирнув у ящик з цвяхами: — Ого! Всіх розмірів! Що? Та тут навіть вухналь є! — Він засміявся. — Вухналем же коней кують! (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 32).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 789.
ВУХНАЛЬ (аж) вухналі́ кува́ти зуба́ми, жарт. Дуже тремтіти (від холоду, переляку і т. ін.). Тільки змерз чомусь, хоч і була ніч тепла,— аж вухналі кував зубами ковалисько (О. Ільченко); Загорнувся він у перетку (у сіть), сидить, ухналі зубами кує (Україна сміється).
Вухналь (рідко ухна́ль), -я́, ч. Спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита, а також підвісок до осі.
Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.
Ілюстрації
|
|
