Куля

Куля, -лі, ж. 1) Шаръ. Сподівався колись добути свою законну долю і місце на земляній кулі. Левиц. (Правда, 1868, 423). 2) Пуля. Чоловік стріляє, а Бог кулі носить. Ном. № 83. Щоб тебе перша куля не минула. Ном. № 3771. Кулі лити. Врать. Кулі ллє. Ном. № 6939. 3) Ядро. 4) = Милиця. Він на кулі ходе. Ум. Кулька.

Сучасні словники

КУЛЯ 1, і, жін. 1. Геометричне тіло, утворене обертанням кола навколо свого діаметра. Радіус кулі; Поверхня кулі. 2. Предмет, що має таку форму. Дві блакитні бані зіллялись в одну величезну кулю, оперезану чудовим поясом темно-зелених дерев, білих хат, чорних тинів (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 30); Надщерблена куля місяця, випливши з-за лісів, викочується на зоряні простори неба (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 90); Гастрономічні крамниці спокушали зір бляшанками різних консервів, .. кулями чудового сиру (Олесь Донченко, II, 1956, 206); * У порівняннях. У діда з очей аж дві сльози викотились, як дві срібні кулі, аж брязнули, ударившись об кам'яний поміст (Олекса Стороженко, І, 1957, 95).

Земна куля — планета Земля. Не раз.. огинав [Дорошенко] планету, та хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками.. в це село степове (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 152); Повітряна куля див. повітряний; Сліпа куля див. сліпий.

3. Маленький свинцевий або стальний снаряд для стрільби із ручної вогнепальної зброї і кулеметів, що являє собою передню частину бойового патрона. Сміливого і куля не бере (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 75); Гукнули бідні: ближні й дальні! Не телеграми привітальні, а кулю в лоба глитаям! (Павло Тичина, I, 1957, 63); * У порівняннях. Гули хрущі та літали, як кулі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 27). ♦ Кулею кинутися (вилетіти і т. ін.) — дуже швидко побігти і т. ін. Мотря вхопила хворостину й кинулась у двері кулею (Нечуй-Левицький, II, 1956, 355); Юрко натяг на себе одяг і через вікно кулею вилетів у сад (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 227); Під кулі йти (потрапляти і т. ін.) — опинятися в зоні обстрілу; потрапляти під обстріл. — Намучились ми з нею, — промовив старий.. — Просто під кулі йде, хотіла, щоб убило (Олесь Гончар, II, 1959, 370); Пустити [собі] кулю в лоб (в лоба) див. лоб; Хоч кулю в лоб — про безвихідне становище. — Було, все було... Погуляла, а на похмілля тепер хоч і кулю в лоб! (Олесь Гончар, II, 1959, 258). 4. заст. Бомба. До половини підкопала [дівчина] стіну, Підклала кулю розривну під неї, А потім добула вогню і запалила (Леся Українка, I, 1951, 115).