Тління
Тлі́ння, -ня, с. Тлѣніе. К. МХ. 44.
Сучасні словники
[1]
ТЛІ́ННЯ, я, сер. 1. Дія і стан за знач. тліти 1, 2. Млосний солодкуватий сморід тління стояв над руїнами (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 152); І образ генія лишився поколінням, Величним і живим серед людей живих, Не маючи кінця, не відаючи тління (Павло Усенко, І сьогодні.., 1957, 210); Горіть, а не тліти! Від тління — лиш дим... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 324). 2. Те, що тліє, розкладається або зотліло; прах. Живи, розгортайся, липкий зелений листе, Буяй, нове життя, серед могил і тлінь (Максим Рильський, I, 1956, 102); Землею стали бідаки давно вже, А з неї виросли в стрункі дерева, Лиш панське тління навіть бур'янами Крізь грубе плиття прорости не може (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 37); Пахло передвечірнім степом, і, може, навіть пахло зовсім по-мирному, якби до запахів землі.. не мішались легкі запахи тління (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 39). 3. Те, що ледве горить, догоряє. На вогонь ішов могутній.. бульдозер. Він горнув землю, попіл, жар.. Бульдозер сунувся крізь дим і полум'я. За ним лишилося саме тління, і люди затоптували його (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 85); * Образно. — Треба, щоб у серці твоєму завжди горів вогонь жадоби до життя, а не жевріло якесь тління, без справжнього горіння немає життя (Іван Цюпа. Вічний вогонь, 1960, 30).
Ілюстрації
|
|
|
|
