Свірка

Словник Грінченка

Свірка, -ки, ж. 1) Шворка или ремешекъ, которымъ кнутъ прикрѣпленъ къ кнутовищу. Желех. 2) Въ загадкѣ: мышь. Питалася швидка свірка, чи є хапко дома? (миша та кіт). Ном., стр. 294, № 129. З) Сверчокъ. Желех.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СВІРКА 1, и, жін., діал. Мотузок або ремінець, яким прикріплюють батіг до батожилна; // Капиця. [Микола:] От, бачиш, свірка в ціпі урвалася, то я прийшов зв'язати (Іван Франко, IX, 1952, 131).

СВІРКА 2, и, жін., діал. Ялина.

СВІРКА 3, и, жін., діал. Цвіркун.

Ілюстрації