Халупник

Халупник, -ка, м. Безземельный, имѣющій лишь избушку. ЕЗ. V. 31. Шух. І. 271. [[

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ХАЛУ́ПНИК, а, чол., іст. Безземельний селянин, бідняк, який мав тільки халупу. У халупників [XVI ст.] були тільки халупи (злиденні хати) (Історія УРСР, І, 1953, 129); Агій, що тут миру на віче зійшлось! І господар, і пан, і халупник (Іван Франко, XI, 1952, 390); Невже ота лісова квітка, що Любою зветься, виросла для вбогого халупника, який за вік і чорного хліба не наїсться? (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 497). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 15.

Ілюстрації

Зовнішні посилання

]]