Ранґ

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Ранґ, ґу, м. = Ранг.

РАНГ, у, чол. 1. Спеціальне звання, чин. Пан Темницький — то був пенсіонований урядник невисокого рангу (Іван Франко, II, 1950, 291); В унтер-офіцера Шілінга завжди товариський тон в розмові з солдатами і зовсім немає тієї дурнуватої пихи, яка особливо властива офіцерам нижчого рангу (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 17); Військюрист першого рангу.. коротко доповів Гречку нові про мету свого приходу (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 210). ▲ Табель про ранги див. табель. 2. Категорія, розряд яких-небудь предметів, явищ, певних осіб і т. ін. Шпигун найвищого рангу, інтриган від Мекки до Ватікана — Франц фон Папен (Юрій Смолич, Після війни, 1947, 23); Є різні ранги читачів, різні смаки, різні культурні рівні (Літературна Україна, 2.VIII 1968, 4). Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 448.

{{subst:Шаблон:Словник Грінченка

і сучасність|підрозділ=Інститут суспільства}}