Яблуня

Я́блуня, -ні, ж. Яблоня. Яка щеп, така яблуня. Ном. № 7142. Ум. Я́блунька. Посажу коло хатини на спомин дружині і яблуньку, і грушечку. Шевч. 693.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Цікаві факти
3 Ілюстрації
4 Медіа
5 Див. також
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Я́блуня (лат. Malus) — рід листопадних дерев і кущів сімейства Розові з кулеподібними солодкими чи кисло-солодкими плодами. Рід рослин — дрібних листяних дерев і чагарників родини розових. Яблуня - найпоширеніша плодова культура в Україні. Це обумовлено сприятливими грунтово-кліматичними умовами для її вирощування, надзвичайної цінністю плодів і тривалим терміном їх зберігання.Свіжі яблука містять цукру (в основному легкозасвоювані глюкозу і фруктозу), органічні кислоти (яблучну, лимонну, винну), вітаміни (С, В1, В2, В6, В9, РР, Р), провітамін А (каротин), дубильні і пектинові речовини , ефірні олії, макро-і мікроелементи.

Я́БЛУНЯ, і, жін. Садове й лісове фруктове дерево родини розових з плодами перев. кулястої форми. Серед двору гілляста яблуня стояла (Марко Вовчок, I, 1955, 259); Цвіли яблуні; тихе повітря дихало чудовими пахощами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 27); Під склепінням черемхи й дикої яблуні глибоко дихало лісове джерело (Михайло Стельмах, II, 1962, 144). ♦ Недалеко відкотиться яблучко (яблуко) від яблуні

Цікаві факти

Найдавніші фрукти — яблука та груші. В усі часи люди цінували фрукти. Ревниво оберігались плодові насадження, а садівники вважались особливо обдарованими людьми. Ось декілька прикладів. Давньоримський поет Вергілій навчав своїх учнів не тільки віршоскладанню, але й догляду за плодовими деревами. В XVI ст. в деяких країнах людям, спійманим в рубці плодових дерев, відрубували праву руку. В 1636 році князь Август саксонський видав закон, за яким кожній парі наречених потрібно було посадити фруктове дерево. Відомостей, які точно встановлюють час зародження культурних яблунь і груш, на жаль, не існує. На думку спеціалістів, турботу про яблуні і груші, як про культурні рослини, люди почали виявляти ще 5 тисяч років тому, в епоху неоліту. Цікаво, що на американському континенті до приходу туди європейців не знали культури яблуні та груші. Вони були завезені в Новий світ у XVIст.Садівництво на Русі, як і в Західній Європі, було пов’язано з діяльністю монастирів. В літописах, які збереглися, особливо прославляється яблуневий сад при Києво-Печерському монастирі, закладений в дні князівства Ярослава Мудрого в 1051 році.У XV ст. яблуні і груші отримали широке розповсюдження і в більш північних районах Русі. За описаннями мандрівників, які відвідували Велике князівство Московське в XV ст., Москва була оточена садами, в яких росли яблуні, груші, вишні, сливи, смородина.При Петрі І приділялась велика увага озелененню нової столиці — Санкт-Петербурга. Закладались плодові розсадники і, перед усім, розсадники культурних сортів яблуні не тільки вітчизняного походження, але і виписаних із Західної Європи, а також із Швеції. Так було при заснуванні літнього саду в 1705 році і при організації Аптекарського саду в 1714 році.Нині яблуні і груші поширені в усіх країнах помірних поясів північної і південної півкулі. Площа яблуневих і груше-вих садів у світі перевищує 4 мільйони гектар. Найбільші площі їх — у США, Росії, Україні, Німеччині, Канаді, Вели- кобританії, Франції, Італії.