Суддя

Суддя, -ді, м. Судья.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

СУДДЯ́, і, чол.

1. Службова особа в органах суду, яка виносить вирок у судовій справі. — Ходімо у паланку до військового судді — нехай він нас розсудить, хто з нас трьох злодій, бо вже, опріч нас, нікому і вкрасти тих грошей (Олекса Стороженко, I, 1957, 39); — Яка в вас справа? — спитав суддя (Ольга Кобилянська, III, 1956, 503); Дід Омелько ойкав і запевняв, що.. наїдуть судді та підсудки і довідаються про кожного, хто він і звідки, і поженуть їх до колишніх панів (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 22); Судді незалежні і підкоряються тільки законові (Радянський суд охороняє права.., 1954, 17); Суддя — обранець народу, і він завжди повинен відчувати і усвідомлювати, які високі вимоги ставить народ до радянського суду (Комуніст України, 9, 1966, 22); * У порівняннях. [Юда:] Та що ти мов суддя мене питаєш? Мені вже се обридло (Леся Українка, III, 1952, 141); Коли мовчазні, мов камінні, десяцькі привели до зборні Романа, там за столом неприступними суддями сиділи Окунь, Салоган і Октав Пігловський (Михайло Стельмах, I, 1962, 463).

Мировий суддя див. мировий; Народний суддя див. народний; Присяжний суддя див. присяжний.

2. У спорті — той, хто судить змагання, гру. Коли суддя просвистів відбій, сотні рук підхопили Вадика, а оркестр заграв туш на честь переможця-футболіста (Юрій Збанацький, Таємниця.., 1971, 369). Суддя-інформатор — той, хто інформує про регламент, хід змагань. На червоному щиті суддя-інформатор крейдою пише очки, завойовані командами (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 355). 3. Людина, яка висловлює свою думку про когось, щось, дає оцінку кому-, чому-небудь. [Люцій (до громади):] Вас, браття, я кличу в судді межи ним і мною (Леся Українка, II, 1951, 427); Коли між офіцерами виникала з якогось приводу суперечка, Івана Антоновича звичайно обирали суддею (Олесь Гончар, III, 1959, 198); Народ — найвищий суддя в мистецтві (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 257); * Образно. [Соняшник:] На світі повинен бути один суддя: правда! (Любомир Дмитерко, Дівоча доля, 1960, 80); * У порівняннях. Руїни сірі. Галки на стіні Сидять, мов судді марноти людської (Максим Рильський, III, 1961, 274). ♦ Бог вам (тобі, йому і т. ін.) суддя, заст. — не мені вас (тебе, його і т. ін.) засуджувати. Чи найшла Оксана собі уроки чи роботу? — ледача дівчина, не пише мені — бог їй суддя! (Леся Українка, V, 1956, 180). Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 824.

Академічний тлумачний словник української мови

Ілюстрації