Темниця

Темниця, -ці, ж. 1) Темная комната. Шиють шевчики у світлиці, а кравчики у темниці. Нп. Шейк. 2) Темница, тюрьма. Там стояла темниця кам’яная. Що у тій то темниці пробувало сімсот козаків, бідних невольників. АД. І. 230. Лучче було б, мій сину, на волі гуляти, як тепер із темниці в вікно виглядати. Грин. III. 690. Ум. Темничка, темниченька. КС. 1883. VI. 214.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ТЕМНИ́ЦЯ, і, жін., заст., поет. В'язниця. — їв темній темниці Мене, вольного гетьмана, Голодом замучив [цар] (Тарас Шевченко, I, 1963, 248); Темниця без вікон, без дверей. Лицар-в'язень лежить у кутку на соломі (Леся Українка, II, 1951, 185); — І-і-і, — зараз же заголосила баба. — Ой забрано ж його, забрано. Сидить він во темниці сирой [сирій], світа-сонця не бачить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 304); * У порівняннях. — Я за слізоньками світа не бачила, сидячи сама собі у хаті, як у темниці (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 105). Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 68.ТЕМНИ́ЦЯ, і, жін., заст., поет. В'язниця. — їв темній темниці Мене, вольного гетьмана, Голодом замучив [цар] (Тарас Шевченко, I, 1963, 248); Темниця без вікон, без дверей. Лицар-в'язень лежить у кутку на соломі (Леся Українка, II, 1951, 185); — І-і-і, — зараз же заголосила баба. — Ой забрано ж його, забрано. Сидить він во темниці сирой [сирій], світа-сонця не бачить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 304); * У порівняннях. — Я за слізоньками світа не бачила, сидячи сама собі у хаті, як у темниці (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 105). Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 68. -і, ж., заст., поет. В'язниця.Тлумачний словник української мови

Ілюстрації

Джерела та література

ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ

          Що на Чорному морі, 
          На камені біленькому, 
          Там стояла темниця кам'яная. 
          Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків, 
          Бідних невольників. 
          То вони тридцять літ у неволі пробувають, 
          Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають. 
          То до їх дівка-бранка, 
          Маруся, попівна Богуславка, 
          Приходжає, 
          Словами промовляє: 
          «Гей, козаки, 
          Ви, біднії невольники! 
          Угадайте, що в нашій землі християнській за день 
          тепера?» 
            
          Що тоді бідні невольники зачували, 
          Дівку-бранку, 
          Марусю, попівну Богуславку, 
          По річах познавали, 
          Словами промовляли: 
          «Гей, дівко-бранко, 
          Марусю, попівно Богуславко! 
          Почім ми можем знати, 
          Що в нашій землі християнській за день тепера?
          Що тридцять літ у неволі пробуваєм, 
          Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм, 
          То ми не можемо знати, 
          Що в нашій землі християнській за день тепера». 
          Тоді дівка-бранка, 
          Маруся, попівна Богуславка, 
          Теє зачуває, 
          До козаків словами промовляє: 
          «Ой, козаки, 
          Ви, біднії невольники! 
          Що сьогодні у нашій землі християнській великодная 
   субота, 
          А завтра святий празник, роковий день великдень». 
          То тоді ті козаки теє зачували, 
          Білим лицем до сирої землі припадали, 
          Дівку бранку, 
          Марусю, попівну Богуславку, 
          Кляли-проклинали: 
          «Та бодай ти, дівко-бранко, 
          Марусю, попівно Богуславко, 
          Щастя й долі собі не мала, Я 
          Як ти нам святий празник, роковий день великдень 
          сказала!» 
          То тоді дівка-бранка, 
          Маруся, попівна Богуславка, 
          Теє зачувала. 
          Словами промовляла: 
          «0й, козаки, 
          Ви, біднії невольникиі 
          Та не лайте мене, не проклинайте, 
          Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати, 
          То буде мені, дівці-бранці, 
          Марусі, попівні Богуславці, 
          На руки ключі віддавати; 
          То буду я до темниці приходжати, 
          Темницю відмикати, 
          Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати». 
          То на святий празник, роковий день великдень, 
          Став пан турецький до мечеті від'їжджати, 
          Став дівці-бранці, 
          Марусі, попівні Богуславці, 
          На руки ключі віддавати. 
          Тоді дівка-бранка, 
          Маруся, попівна Богуславка, 
          Добре дбає,— 
          До темниці приходжає, 
          Темницю відмикає, 
          Всіх козаків, 
          Бідних невольників, 
          На волю випускає 
          І словами промовляє: 
          «Ой, козаки, 
          Ви, біднії невольники! 
          Кажу я вам, добре дбайте, 
          В городи християнські утікайте, 
          Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава 
          не минайте, 
          Моєму батьку й матері знати давайте: 
          Та нехай мій батько добре дбає, 
          Грунтів, великих маєтків нехай не збуває, 
          Великих скарбів не збирає, 
          Та нехай мене, дівки-бранки, 
          Марусі, попівни Богуславки, 
          3 неволі не викупає, 
          Бо вже я потурчилась, побусурменилась 
          Для роскоші турецької, 
          Для лакомства нещасного!» 
          Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників 
          3 тяжкої неволі, 
          3 віри бусурменської, 
          На ясні зорі, 
          На тихі води, 
          У край веселий, 
          У мир хрещений! 
          Вислухай, боже, у просьбах щирих, 
          У нещасних молитвах 
          Нас, бідних невольників!Бібліотека Української Літератури