Здуріти
Здуріти, -рію, -єш, гл. Одурѣть; съ ума сойти. Виведь єї в чисте поле скажуть, що здуріла. Чуб. V. 630.
Зміст
Сучасні словники
УКРЛІТ.ORG_Cловник
ЗДУРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. Втратити здатність розсудливо міркувати, ясно сприймати і розуміти навколишнє. Я й бачу, що воно є: здурів парубок, закохався (Барв., Опов.., 1902, 243); — Хіба я здурів, щоб гори розкопував,— сердито обізвався Карпо (Н.-Лев., II, 1956, 274); Можна здуріти від тої повіні корінців, брунатних, жовтих, білих, тонких, грубих (Коцюб., І, 1955, 208); [Оксана:] Ото, здуріла молодиця, зовсім здуріла! Почув би хто, осміяв би — до стінки розмовляє (Мороз, П’єси, 1959; 19); // Те саме, що сказитися (про тварин). Здурів скажений цап, ріжки назад загнувши, Махнув борідкою, замекав, заскакав (Греб., І, 1957, 43). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 552.
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЗДУРІТИ, ію, ієш, док., розм. Втратити здатність розсудливо міркувати, ясно сприймати і розуміти навколишнє. Я й бачу, що воно в: здурів парубок, закохався (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 243); — Хіба я здурів, щоб гори розкопував, — сердито обізвався Карпо (Нечуй-Левицький, II, 1956, 274); Можна здуріти від тої повіні корінців, брунатних, жовтих, білих, тонких, грубих (Коцюбі, І, 1955, 208); [Оксана:] Ото, здуріла молодиця, зовсім вдуріла! Почув би хто, осміяв би — до стінки розмовляє (Захар Мороз, П'єси, 1959, 19); // Те саме, що сказитися (про тварин). Здурів скажений цап, ріжки назад загнувши, Махнув борідкою, замекав, заскакав (Євген Гребінка, I, 1957, 43). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 552.
Здуріти - це...
Здуріти - втратити здатність розсудливо міркувати, ясно сприймати і розуміти навколишнє.
