Ківш

Ківш, ковша, м. 1) Совокъ для насыпки зернового хлѣба, муки и пр. 2) Плата мельнику мукою за помолъ. Ковша брати. 3) Ковшъ, сосудъ съ рукоятью для черпанья и питья жидкостей. Чи чарка то, чи ківш буде, не глядить переміни: гладко п’ють, як з лука б’ють, до ночної тіни. ЗОЮР. І. 317. Випити ківш лиха. Претерпѣть много горя. Не один ківш лиха підсунула йому злая доля, випив їх бідолашний. Стор. І. 231. Бийте його добре киями, щоб знав почому ківш лиха. Ном. № 4954. Ум. Ківшик. Сивушки зараз ковтонули по ківшику і не здрігнули. Котл.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КІВШ, ківша і ковша, чол.

1. Кругла відкрита посудина з ручкою для зачерпування води (вина, меду тощо). Марченко.. поприліплював свічки до ківшів (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 99); — Хочеш, почну частувати Медом з нового ківша? (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 68); * У порівняннях. Зачерпнув [Єгор] великою долонею, мов ковшем, чистої води й хлюпнув нею на Зіньку (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 78). ♦ Випити (сьорбнути і т. ін.) [свій, повний] ківш лиха; Знати (зазнати, скуштувати і т. ін.), почому (почім) ківш лиха див. лихо.

2. спец. Велика металева посудина в різних механізмах для зачерпування, розливання тощо. З допомогою ковша, установленого на автонавантажувачі, вантажать, перевалюють і транспортують сипкі матеріали (Наука і життя, 10, 1956, 7); А він — про свій Катеринослав, і як пахне чавун, коли ллється в ківш (Леонід Юхвід, Оля, 1959» 204); Ківш екскаватора.

3. спец. Те саме, що кіш 1 5. В сінях млин: теліпається ківш, крутиться колесо й шестерня, але борошно сиплеться о-під каміння в довгу шовкову торбу (Нечуй-Левицький, II, 1956, 411); Зерно засипається в ківш.., звідки воно надходить у подрібнювальну камеру (Наука і життя, 3, 1956, 21).

Публічний електронній словник української мови

ківш (зменшене — кі́вшик) = ко­ря́к — посудина з ручкою для чер­пання й насипання борошна, зер­на тощо, а також для черпання і пиття рідин. Сивушки зараз ковт­нули по ківшику і не здригнули (І. Котляревський); Закусили запорожці та й тнуть коряками (Т. Шевченко); фразеологізм: ви­́пити ківш ли́ха — натерпітися, пе­режити багато; зна́ти, почі́м ківш ли́ха — знати горе, страждання, клопіт, неприємності. Бийте його добре киями, щоб знав, почому ківш лиха (М.Номис).

Український тлумачний словник

   ківша́ і ковша́, ч.
   1) Кругла відкрита посудина з ручкою для зачерпування води (вина, меду тощо).
   2) спец. Велика металева посудина в різних механізмах для зачерпування, розливання тощо.
   3) спец. Те саме, що кіш I 5).

Фразеологічний словник української мови

КІВШ

ви́пити / випива́ти (пи́ти) гірку́ (по́вну) (ча́шу) ((по́вний) ківш (ли́ха)) (до кра́ю (до дна)). Зазнати повною мірою багато горя, страждань, клопоту, неприємностей; настраждатися. — Сотки, тисячі нещасних (втікачів) попадалися до рук козакам — мусили випити гірку до краю (М. Коцюбинський); Хоч би ж хтось хоч колись передав братам, яку він гірку чашу за них випив!.. (І. Багряний); Як Шевченко, так і Осьмачка були мучениками, яким .. довелося випити до дна гірку чашу страждань. Тому й вони обидва ввійшли в українську історію як величні символи приниженого, але невмирущого народу (Ю. Стефаник); З неусвідомленою гіркотою в серці мав прокинутися (Іваниця) лиш для того, щоб випити ту гірку чашу до дна: прокинувся і побачив Ойку, яка прийшла коли й не до Дуліба, то принаймні не до нього (П. Загребельний); О, ці самотні наші матері! Випивши повну чашу лиха, настраждавшись на холодних вітрах долі, вони прагнуть для своїх дітей найліпших

мі́ряти мі́рками (мі́ркою, ковше́м) гро́ші. Бути дуже багатим, мати великий капітал. — Звідки ж ти, безтолоч, знаєш, що дядечко гроші мірками міряє? (М. Стельмах); — Чи ти де бачив таких панів, щоб їм гроші були не милі?..— Е-е, дядечку! вона (пані), мабуть, чи не ковшем їх (гроші) міряє! (Марко Вовчок).

почо́му (почі́м) ківш (фунт, коре́ць і т. ін.) ли́ха, зі сл. зна́ти, узна́ти і под. Багато горя, біди, неприємностей і т. ін. — Доведеться вам тут узнати, почому ківш лиха,— ніби про щось звичайне й необхідне ліниво говорив Шухновський (Ю. Збанацький); Я ще тоді не знав, почому фунт лиха, мені було двадцять років (М. Чабанівський); Молодий, енергійний гірник (Юрій Мегер) не один рік працював у забої, знав, як то кажуть, почому корець лиха (П. Інгульський); (Коваль:) Зробимо, мабуть, так, що нехай років зо два по світу (син) погуля, спізна, почім ківш лиха (М. Кропивницький); Убити б того ненависного управителя..— Та й графиню отак, як вона тебе за коси та по підлозі, хай знала б, почім фунт лиха (Н. Рибак).

Використання слова в літературі

Казка "Ківш лиха"

У багатого батька був один син, а батько нажив худобу не абияк, а таки чесно: багато поту вилилося з його, багато крові зіпсувалося, поки заблищали у його в кишені червінці. Синові про те байдуже: він виріс серед червінців, то йому вони не дорогі були. Як дасть батько, то він так і сіє грішми, як половою, аж слід його сяє. Дививсь-дививсь на це батько – і гірко йому було, що син робити не хоче, а його зароблене добро так нехтує. Уже й казав, і вмовляв – нічого не вдіє. Ото й надумавсь батько. Пішли якось батько з сином до річки, посідали, балакають. Іде якийсь чоловік і несе горобця встреленого. І заманулося синові нащось того горобця купити – зараз і вийма золотого.

Дай мені! – каже батько.

Син дає. Батько заміривсь рукою стиха на річку, наче хоче золотого кинути, а син і байдуже. Батько вдруге заміривсь. Син нічого. Узяв батько та й кинув у воду червінця. Син навіть і не спитавсь у батька, нащо то й до чого, а зараз поліз у кишеню та й вийняв другого червінця. Батько баче, що лиха година, та й каже синові:

Ось віддай мені капшук з грішми.

Сян дає. Тоді батько знов:

Іди ж ти, – каже, – як оце ти єсть, та зароби червінця! Як заробиш, отоді приходь і поживеш мою худобу, а то господь з тобою – краще я на сиріт віддам…

Син аж засміявся:

Піду, – каже. А собі дума: «От розумний батько – чи диво то червінця заробити!»

От і пішов він; ішов він чи довго, чи ні, та й замислився: «Що ж я робити вмію? Письма я знаю!» От і пішов він скрізь по городу шукати роботи письменської. Та куди не поткнеться – скрізь не треба. А тут уже й їсти хочеться. Продав він кожушинку – ходе у легенькому, а вже холодна осінь. Прийшов у бакалійницю, проситься у крамарчуки, у прикажчики. Питаються в його:

Де ж ви були? Що знаєте?

Я. – каже, – жив біля батька, був коло хліборобства…

Та й тільки? – кажуть йому. – Не треба нам таких. Узять вас хіба за хлопця-попихача, так ви більше із’їсте, ніж зробите.

Що його робити? А тут холодно, а тут їсти хочеться!.. Пішов він до Дніпра – там пароходів та всяких суден без ліку стоїть. Нічого робити – найнявся він лантухи тягати. Так, як лозинка од вітру, гнувся він під тими лантухами важкими, ноги трусились, горіли. Увечері з незвички як упав на вулиці, так і заснув.

Був би замерз, та солдат-поліціянт побачив, до поліції одвіз: думав, що п’яний.

Другого дня те ж, третього, четвертого – усе те ж. Він уже й недоїда, й недопива, щоб більше грошей зоставалося, а ще далеко до золотого, бо й рлата мала, і сили в його небагато.

Робить – і так усю осінь і зиму проробив. І вже повесні зібралося у його стільки грошенят, що виміняв він за їх золотого. Тоді йде до батька. Прийшов, аж батько стоїть біля млина, саме біля річки.

Здорові, тату!

Здоров, синку, – каже батько. – Ну, синку, приніс?

Лізе син у кишеню та потихеньку, вийма щось заверчене у ганчірочку, а потім ще й у папірець, – еге, червінець, та й боїться давати батькові.

Узяв батько, повертів того золотого в руках та як заміриться на річку… Син як ухопить батька обома руками за руку, як крикне:

Ой батеньку, батеньку!

А сам як не свій.

Тоді батько засміявся та й каже:

Ну, тепер я бачу, що ти знаєш, почому ківш лиха, як достається червінець. Отепер ти мені син і моя худоба буде тобі.

І з того часу син годі вже гроші розкидати – такий працьовитий та хазяйновитий зробився.

Ілюстрації