Курган

Зміст

1 Словник Бориса Грінченка
2 Сучасні словники
3 Походження слова
4 Цікаво
5 Дослідження
6 Ілюстрації
7 Див. також
8 Джерела та література
9 Зовнішні посилання

Словник Бориса Грінченка

Курга́н, -ну, м. Курганъ. Ми підемо косити. То ти, як уже буде готова (каша), вийди на такийто курган да й зови нас. ЗОЮР.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КУРГА́Н, у, чол. Насип над стародавньою могилою. На території, де раніше жили скіфи, збереглося й досі багато курганів. Це земляні горби, які скіфи насипали над могилами своїх вождів (Історія стародавнього світу, 1957, 93);

Минаючи багато міст і сіл, старих багатостолітніх курганів, перенесімося в Дубно на Волині (Олександр Довженко, І, 1958, 198);

-У старі часи — високий земляний насип при дорозі, на кордоні і т. ін. Смеркав вже; нігде ні шляху, ні кургану; Шукаю шляхових на небі я зірок (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 69); На обох берегах Обської губи Овцин збудував знаки — земляні кургани (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 31);

-Горб, гірка, що нагадують насип. Хуртовина всю ніч розстилала по стріхах білі хутрові ковдри, нагромаджувала під стінами і парканами пухкі кургани (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 270).

Словник синонімів

КУРГАН

могила; ІСТ. (на кордоні) насип; П. горб, узвишшя.

УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)

КУРГАН

конічний земляний насип, усередині часто з дерев'яною або дерев'яно-кам'яною конструкцією, що містить один або більше тілопальних чи скелетних могил; відомий з часів неоліту до середньовіччя.

Український тлумачний словник

курган -у, ч.

Насип над стародавньою могилою. || У старі часи – високий земляний насип при дорозі, на кордоні і т. ін. || Горб, гірка, що нагадують насип.

Культурологічний словник

КУРГАН — могила з високим земляним насипом.

Найстаріші поховання такого роду походять з ІІІ тис. до н. е.

Вікіпедія

Курга́н — різновид поховальних пам'ятників, у формі земляного насипу над поховальною ямою; ізольоване округле підвищення, розташоване на рівнині з різко вираженою підошовною лінією, має штучне походження. В Україні поховальні кургани-насипи здавна називають могилами.

Походження слова

Цікава етимологія цього слова, яку прослідковує В. Даль. У його словнику читаємо:

-«мога», «могута» (слово східного походження) — міцність, сила, влада;

-«могутній» — знатний, владний;

-«могила» — великий древній насип, де, за переказами, поховані могутники, знатні люди, богатирі.

Цікаво

Чим більше пагорб, тим більше заслуг і слави в похованого. За своїми масштабами будівництво могил перевершило багато типів підземних споруд, охопивши десятки різних народів і кілька історичних епох (від 4-го тис. до Р. Х. до XIV—XVI ст.). Найбільше в Україні кіммерійських, скіфських та сарматських могил. Могили зводилися звичайно напівсферичної або конічної форми, висотою до 20 м. Будівельним матеріалом служили для них ґрунт, брикети дерну, камінь. На відміну від інших підземних споруд, які зводилися в гірських масивах або у виробках під поверхнею землі, погребальні камери могил ставали «підземними» завдяки створенню насипу над ними. У деяких випадках могильна камера споруджувалася після зведення могили методом прохідницьких робіт.

Кургани-могили збереглися в багатьох регіонах землі (за винятком Австралії), причому Північне Причорномор'я, землі України зосередили досить численну й представницьку їхню частину. Примітно, що перша відома згадка про могили причорноморських степів зроблена Геродотом в V ст. до Р. Х. У своїй «Історії» він розповідає, що місцеві жителі показали йому в гирлі Дністра величезну могилу, в якій за переказами були поховані останні кіммерійські царі. Незважаючи на інтерес до могил шукачів скарбів згадки про них в епоху середньовіччя були досить рідкісні. У середині XVII ст. турецький мандрівник Евлія Челебі (1611—1682) описав деякі могили України, у тому числі т.зв. «Пагорб Сулеймана», з вершини якого він бачив всю турецьку армію (свідчення значних розмірів кургану).

Дослідження

Піонером у дослідженні слов'янської спадщини виявився ідеолог польського національно-визвольного руху, історик Іоахим Лелевель (1786—1861). Саме він в 1800 р., будучи ще студентом, образно використав символ могили й сформулював ідею, що надихнула цілу плеяду діячів польської культури:

«Наша батьківщина лежить у могилі. Ми… повинні трудитися над тим, щоб скинути навалений над нею пагорб і витягти лежачий під ним попіл Фенікса — нашої Батьківщини».

Могили були відбиті в рядках Олександра Пушкіна й Адама Міцкевича, склали найважливішу частину символіки в поезії Тараса Шевченка (образ козацької могили).

Першим ідею опису й вимірів «всіх більших могил» висунув у 1818 р. польський учений З. Ходаковський. Детальну програму дослідження могил від Дунаю до Волги розробив і представив в 1837 р. у Товариство історії й стародавностей російських етнограф В. В. Пассек (1808—1842). Мета пропонованої роботи полягала в тім, щоб «відкрити новий шлях для історичних досліджень про ті століття, для яких не існує літопису». Це закладало основи нової науки — археології, що як історичні джерела розглядала не письмові свідчення, а пам'ятники матеріальної культури.

До середини XIX ст. дослідження могил носили переважно описовий і картографічний характер. Населення України завжди зв'язувало могили з похованнями, вважаючи їх козацькими могилами, однак учені висували й інші версії: оборонні споруди, спостережні пункти, визначники сторін світла, древні святилища, храми й ін. Різноманіттю думок служила та обставина, що в більшості обстежених могил одна сторона була завжди крутішою, ніж інша (із протилежної сторони), причому крутий схил був обов'язково звернений до півночі. Пізніше було встановлено, що це явище не рукотворне, а природне. З південної сторони насипу швидше танув сніг (іноді кілька разів на рік), поступово розмиваючи й подовжуючи саме цей схил. За тисячоріччя крутизна схилів і форма основи істотно видозмінювалися.

Перші розкопки причорноморських могил провів на початку 1850-х років генерал і археолог О. С. Уваров (1825—1885), використовуючи як землекопів. З другої половини XIX ст. починається лавиноподібне зростання розкопок могил на території України, знахідки з яких поповнили найкращі музеї країни. Більшість розкопок на території України (понад 500 могил) виконувалися під керівництвом професора Варшавського, потім Московського університетів Дм. Я. Самоквасова (1843—1911). Після завершення розкопок групою Д. Я. Самоквасова великі могили відновлювалися у попередньому вигляді. Це були перші випадки реновації могил у світовій практиці, які, на жаль, одержали лише обмежене поширення.

В останні десятиліття XIX ст. були проведені масштабні розкопки скіфо-сарматських могил українських степів, які проводив професор Петербурзького університету М. І. Веселовський (1848—1918). Його археологічні експедиції істотно поповнили фонди Ермітажу й склали джерельну базу для вивчення скіфо-сарматського світу. Особливо варто виділити розкопки могил епохи бронзи, проведені на початку ХХ ст. В. О. Городцовим (1860—1945) у Харківській і Екатеринославській губерніях (досліджено 187 могил). Аналіз отриманих даних дозволив ученому вийти на виділення ямної, катакомбної й зрубної археологічних культур, які послідовно змінювали одна одну. Ця класифікація (періодизація) археологічних культур давнього світу одержала світове визнання. Відомий скіфська могила «Чортомлик» та ін. могили Січеславщини досліджував у 1862—1863 роках І. Є. Забєлін.

Протягом ХХ ст. були детально досліджені сотні великих могил українських степів. Так у 1924 році академік Д. І. Яворницький (1855—1940) досліджував могили катакомбної культури бронзової доби. Український археолог Б. М. Мозолевський (1936—1993) дослідив відому скіфську Товсту Могилу та відкрив славнозвісну пектораль.

Дослідження не припинялися навіть у період німецької окупації України в роки другої світової війни (за особливим наказом А. Гітлера). Численні могильні знахідки поповнили скарбницю світової культури шедеврами творів мистецтва різних історичних епох, допомогли відтворити історію народів, що колись населяли землі України — від докімерійського, кімерійського, скіфського, сарматського — до слов'янського періоду. Наймолодшій могилі на землях середнього Подніпров'я 2,5 тисячі років. Більшість могил українських степів до- і кіммерійського часу (3-2 тис. до Р. Х.), велика частина — скіфського, менше — сарматських могил. Насипали могили і кочівники десятого-тринадцятого століть (печеніги, половці).