Злукавити
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 22:46, 5 грудня 2014; Короленко Інна Миколаївна (обговорення • внесок)
Словник Бориса Грінченка
Злукавити, -влю, -виш, гл. Слукавить, схитрить. Тобі єдиному згрішив я, перед тобою я злукавив. К. Псал. 120.
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЗЛУКАВИТИ, влю, виш; мн. злукавлять; док.
Схитрувати, приховавши правду.
Подруги, як рідні вони — ні одна вже не злукавить (Андрій Головко, I, 1957, 243);
Не злукавив Іван Юхимович перед братом, — розказав усе, як в (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 138).
Злукавити дієслово доконаного виду
