Повість временних літ про розселення слов'ян
Нестор «Літописець» (бл. 1055 — 1113 рр.) — літописець та письменник-агіограф. З 1073 р. - чернець Києво-Печерського монастиря. Автор житій святих князів Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Вважається упорядником (за іншою версією автором) «Повість врем'яних літ». Помер і похований у Києво-Печерському монастирі.
Повість врем'яних літ — літописне зведення, складене у Києві на початку ХІІ ст. Твір зберігся лише у списках. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний у 1377 р., що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті врем'яних літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень кін. XI ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха. «Повість врем'яних літ» висвітлює історію східних слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі тощо. Записи подаються порічно.
<...>По довгих же часах сіли слов’яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля1 і Болгарська. Од тих слов’ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми, — [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що прийшовши, сіли по річці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов'яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи2 найшли на слов’ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів3 [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися] лютичами, інші — мазовшанами, ще інші – поморянами.
Так само й ті ж слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами4, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип’яттю і Двіною і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї [річки] вони прозвалися полочанами. Слов’яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем — [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами. <...>
Коли ж поляни жили особно по горах сих [київських], то була тут путь із Варягів5 у Греки6, а із Греків [у Варяги]: по Дніпру, а у верхів’ї Дніпра — волок до [ріки] Ловоті, а по Ловоті [можна] увійти в Ільмень, озеро велике. Із цього ж озера витікає Волхов і впадає в озеро Нево, а устя того озера входить у море Варязьке. І по тому морю [можна] дійти до самого Риму, а од Риму прийти по тому ж морю до Цесарограда, а від Цесарограда прийти в Понтморе7, у яке впадає Дніпро-ріка. Дніпро ж витікає з Оковського лісу і плине на південь, а Двіна із того самого лісу вибігає і йде на північ, і входить у море Варязьке8.<...> А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами; море це зовуть Руським.
<...>Поляни, що жили особно, як ото ми сказали, були з роду слов’янського і назвалися полянами, а деревляни теж [пішли] від слов’ян і назвалися древлянами. Радимичі ж і вятичі [походять] од ляхів. Бо було в ляхів два брати — [один] Радим, а другий Вятко. І, прийшовши, сіли вони: Радим на [ріці] Сожу, [од якого] й прозвалися радимичі9, а Вятко сів своїм родом по Оці; од нього прозвалися вятичі. І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і вятичі, і хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі (й) тиверці сиділи по [другому] Бугу і по Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю. І було множество їх, бо сиділи вони по Бугові й по Дніпру аж до моря, і єсть городи їх і до сьогодні. Через те називали їх греки “Велика Скіфія”.<...>
1.Слово «земля» (Угорська, Руська, Половецька та ін.) вживається у літописі в значенні держави, території, народу, іноді — війська, раті.
2.Волохи, Волоська земля (земля і народ) — стародавня назва предків молдаван — населення, що жило в Придунайських князівствах та Трансільванії.
3.Ляхи, Лядська земля (земля і народ) — староруська і польська назва поляків, Польської держави і землі, нині — Польща.
4.Деревляни, древляни, Дерева, Деревлянська земля (земля і народ) — східнослов’янський племінний союз на території прип’ятського Полісся. Жили деревляни, одні з предків українського народу, по Тетереву, Уборті, Ствизі до р. Случі, нині — північні землі Київської і Житомирської областей.
5.Варяги (земля і народ) — ще: нормани — староруська і грецька назви староскандінавських, північногерманських племен — датчан, норвежців і шведів. Тепер Данія, Норвегія, Швеція.
6.Греки, Грецька земля (земля і народ) — народність елліни, що жили в державах Стародавньої Греції. Староруська назва Візантії, Візантійської імперії із столицею в Константинополі (Царгороді, Цареграді, Цесарограді). Нині частини території Італії, Болгарії, Греції, Туреччини і півдня України.
7.Понтморе – Чорне море.
8.Варязьке море – Балтійське море.
9.Радимичі (земля і народ) — східнослов’янські племена, що жили в межиріччі Дніпра й Десни, пізніше увійшли в склад Смоленського та Чернігівського князівства.
Літопис руський.—К.: Дніпро, 1989— С. 2—3; 4—6; 7—11.
