Куди
Куди, нар. Куда. Нема куди прихилиться. Шевч. Куди кінь з копитом, туди жаба з хвостом. Ном. № 2547. Хоч куди. Куда угодно. Маркев. 63. Куди видно втікає. Убѣгаетъ безъ оглядки. Ном. № 4422. Куди далі. Чѣмъ дальше. Чоловік мій куди далі, то все хмурнійший ходить. МВ. (О. 1862. III. 118). Куди тобі! Сокращено изъ куди тобі до його, до того, т. е. первоначально: гдѣ ужъ тебѣ! далеко тебѣ до!... Теперь куди тобі употребляется, чтобы подчеркнуть значительность чего-либо: такий великий виріс, що куди тобі! Пригодилось мені і куди тобі! Сим. 203. Чаще употребляется въ цѣломъ рядѣ ироническихъ выраженій. Куди тобі, який великорозумний! Так запишалась, що куди тобі! [[Категорія:
Зміст
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
КУДИ, присл.
1. пит. У яке місце?, у якому напрямку? Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Тарас Шевченко, I, 1951, 75); — Кого вибрали? куди? — почувши останнє слово, питає Мотря, висунувшись у вікно. — Мене вибрали, мамо, в управу! (Панас Мирний, II, 1954, 273); [Прочанин:] Скажи, де ти береш тут воду? Я піду та й наберу собі й тобі. Куди тут по воду йти? (Леся Українка, III, 1952, 124); — Ти куди? — запитав він, наздогнавши У ласа. — Провалився. Додому їду (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 58); // Уживається в питально-окличних реченнях, коли намагаються затримати, спинити когось, щось де-небудь. Курей тим часом із десяток Прийшло напитися води.. — Бач, капосні, — кричить [Мірошник], — куди... У мене й так води немає, Ще й ви сюди?! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 13); Він пожбурнув ціпком у корову, що паслась на межі. — А-а, ти, бісова худоба, бодай тебе вовки з'їли!.. А куди!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 99); Мінометники в радісному запалі ринули до воріт, на ходу заряджаючи протитанкові гранати. — Куди? — перепинив бійців старший лейтенант (Олесь Гончар, III, 1959, 278); // у сполуч. з част. не. Указує на те, що дія, рух, виражені відповідним дієсловом, спрямовані на будь-яке місце, у будь-якому напрямку. — Куди шматок хліба не пожене чоловіка, — вслід переселенцям, ні до кого не звертаючись, промовив Лесь Якубенко, думаючи і про чужі і про свої шляхи строкаря (Михайло Стельмах, І, 1962, 32).
2. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні речення місця (нерідко в поєднанні зі словом-відповідником туди в головному реченні). Куди голова задумала, то туди й ноги несуть (Номис, 1864, № 6681); Пливуть собі [запоріжці] та співають; Рибалка літає, А попереду отаман Веде, куди знає (Тарас Шевченко, I, 1951, 61); Здалека чути переплеск весла, Падуть листки пожовклі і червоні І тихо плинуть по холоднім лоні Туди, куди і молодість пішла (Максим Рильський, II, 1960, 270); Забудь усе й лети, куди життя несе в огні труда (Володимир Сосюра, II, 1958, 371).
3. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні додаткові речення. Він знав, куди Варка прати ходила, туди він саме прийшов і сів над водою, на березі, на камені (Марко Вовчок, I, 1955, 163); Чоловік дав завдаток, розказав, куди завезти ялинку, і пішов (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 79); Насамкінець скромно поцікавився [старий Йонеску], звідки подорожує і куди держить путь поважна іноземка (Юрій Смолич, I, 1958, 48).
4. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні означальні речення. На другий день голосила по селу чутка, що прошлої [минулої] ночі якісь страшидла.. убрались до голови в хатину, де він спав і куди ніколи нікого не пускав (Панас Мирний, II, 1954, 189); Соломія й сама думала про ті сторони, куди закликав Іван (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 380); Боплан дивився.. в бік лісу, куди подалися запорожці (Олександр Довженко, I, 1958, 258).
5. у знач. сполучн. сл. Приєднує підрядні допустові речення у сполуч. з часткою не, перед якою може ще стояти частка б. Все було, куди не підемо, він на очі навертається (Марко Вовчок, I, 1955, 97); Лукавий Лис — усюди Лис, Не раз про його, може, чули, — Дотепний, мудрий, як той біс, Куди б його не повернули (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 112); І все, куди не йду, холодні трави сняться (Володимир Сосюра, I, 1957, 68).
6. неознач., розм. У якесь місце, у якомусь напрямку; куди-небудь. Пішли під землю темнотою, Еней все щупався рукою, Щоб не ввалитися куди (Іван Котляревський, І, 1952, 127); — Може, ти хочеш зо мною куди полетіти? — спитала у Павлуся Лелія (Леся Українка, III, 1952, 488); Треба скриню забрати, а тоді вже чи в суд, чи куди (Андрій Головко, II, 1957, 150).
7. у сполуч. з част. от, он, розм. Саме в цьому напрямку; туди. — От би куди стрілу пустити! — подумав він (Панас Мирний, I, 1954, 247).
8. у знач. част., розм. У сполуч. з прикметниками або прислівниками вищого ступеня порівняння означає: значно, незрівнянно, далеко. Чоловік мій куди далі, то все хмурніший ходить, аж мені серце болить (Марко Вовчок, I, 1955, 209); В науці Матвій куди за неї сильніший... (Степан Васильченко, II, 1959, 315); Терикон стояв зовсім близько, ніби ще одна трибуна, куди вища і грандіозніша за споруди стадіону (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 19); Вона була непоказна собою, маленька, чорнява, зодягнута простенько,.. молодички одягались куди вишуканіше (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 477).
9. у знач. част., розм. Уживається нерідко в сполуч. з підсил. частками вже, ж, там, тут, щоб висловити сумнів у можливості чогось. Куди йому уже до Риму? Хіба як здохне чорт в рові! Як вернеться пан Хан до Криму, Як жениться сич на сові (Іван Котляревський, I, 1952, 69); Стара пані була не що, сумирна собі, — може, тому, що вже благенька була, .. так куди вже бійка! не на умі (Марко Вовчок, I, 1955, 102); Заїхав [Михайло] якось до матері. І не впізнала. Куди ж там — у кожанці, в кашкеті шкіряному, в чоботях — комісар червоний, та й годі (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 98); // Уживається, щоб висловити сумнів у чиїхось силах. [Кассандра:] Не врятував нас Гектор богорівний, куди ж сьому лідійцеві! (Леся Українка, II, 1951, 283). ♦ Бог [його] знає куди див. бог; Куди ж пак — уживається для категоричного заперечення того, що було висловлене раніше. — Чого ти скубешся? — з плачем вимовля Чіпка. — Постій, я бабусі скажу — вона тобі дасть! — Боюсь я твоєї бабусі, — куди ж пак! — одказує хлопець (Панас Мирний, II, 1954, 47); — Змалечку не вчились, бо не до наук було, а виросли, уже б і вчитись — так куди ж пак — ми й так уже письменні та дрюковані (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 387); Куди і ворон кісток не заносить див. заносити; Куди кому до кого — не можна й порівнювати когось із кимось. — Куди мені старій до вас молодих? — одказує Параска (Панас Мирний, IV, 1955, 145); — А про Давида — правда: куди Тихонові до нього (Андрій Головко, II, 1957, 148); Куди Макар телят не ганяв див. ганяти; Куди не кинь (скинь) оком див. око; Куди [не] слід див. слід; Куди очі дивляться (бачать і т. ін.) див. око; Куди попало див. попадати; Куди твоє діло див. діло; Старший куди пошлють див. старший; Хоч куди — прекрасний, чудовий. — Справив я собі чоботи, кожушок — парубок, хоч куди! (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 6); Хто куди див. хто.
Ілюстрації
|
|
|
|
