Рушниця

Рушниця, -ці, ж. Ружье. Ой упала Бондарівна близько перелазу забив, забив пан Каневський з рушниці одразу. Чуб. V. 427. Ум. Рушничка. Грин. II. 222. З рушнички золотої стріляє пташки. Гн. І. 169.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Іноземні словники
- 2.1 українська-англійська Словник
3 Ілюстрації
4 Медіа

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

РУШНИ́ЦЯ, і, жін. Вогнепальна ручна зброя. Настя хапає рушницю й стріляє (Нечуй-Левицький, II, 1956, 434); Панкратов заряджав рушницю. Сьогодні його черга вартувати нічний табір (Олесь Донченко, II, 1956, 43). Поставити гвинтівку (рушницю і т. ін.) на бойовий звід див. поставити 1. ▲ Мисливська рушниця — вогнепальна зброя для полювання. Це була хороша мисливська рушниця, традиційний подарунок тестя майбутньому зятеві в день заручин (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 381);Протитанкова рушниця, військ. — важка вогнепальна зброя для боротьби з танками противника. Варвара перетягла через окоп довгу важку протитанкову рушницю (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 245). ♦ Ставити (поставити) під рушницю, військ., дорев. — з метою покарання примушувати стояти якийсь час у повному озброєнні й спорядженні; Ставити (поставити, зіставити і т. ін.) рушниці в козла (в козли) див.козла; Стояти під рушницею, військ., дорев. — бути у повній бойовій готовності.

"Словопедія"

РУШНИЦЯ ручна вогнепальна або пневматична зброя з довгою цівкою; калібр 6,5-8 мм; кремінна (до XVIII ст.), пістонна (XIX ст.) головним чином гладкоцівкова; від середини XIX ст. витіснена нарізною (ґвинтівка); назва р. збереглася переважно для мисливської зброї.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO

Рушниця, -ці, ж. Ружье. Ой упала Бондарівна близько перелазу — забив, забив пан Каневський з рушниці одразу. Чуб. V. 427. Ум. рушничка.Грин. II. 222. З рушнички золотої стріляє пташки. Гн. І. 169.

«Словники України on-line»

Этимологический словарь руського языка

Ружье ружье Древнерусское – оружие (всякое средство, пригодное для зашиты и нападения). Этимология слова народная, оно образовано путем отсечения начальной гласной от книжного «оружие». Впервые употребляется в «Книге о ратном строении» (1647 г.), затем в Московской грамоте 1676 г. Употребляется сначала в собирательном значении «ручное огнестрельное оружие, вооружение вообще, экипировка». Производное: ружейный.