Католицтво

Католицтво, -ва, -е. = Кателицьтво.

Зміст

1 Католицтво-це
- 1.1 Сучасні словники
2 Назва
3 Історія
- 3.1 І тисячоліття
- 3.2 ІІ тисячоліття
4 Засади католицизму
5 Структура Католицької церкви
6 Поширення у світі
7 Основні свята
8 Медіа

Католицтво-це

Католицтво, католицизм (лат. catholicismus) — найпоширеніший із напрямів християнства (близько 1 мільярда 196 мільйонів вірних у 2012 р.), який отримав свою назву від одного з атрибутів світової спільноти віруючих у Христа — її «кафолічність» (соборність).

В одинадцятому столітті у світовій християнській спільноті стався розкол на дві окремі християнські спільноти або церкви — на західну, латинського обряду (пізніше названу католицькою) і східну, грецького обряду (пізніше названу православною або ортодоксальною). Сучасна Католицька церква включає в себе як церкви латинського обряду (Римо-католицька церква), так і церкви східних обрядів, серед яких — Українська греко-католицька церква. Доктрини католицизму більшою частиною розділяють також традиціоналістські, старокатолицькі та незалежні католицькі спільноти.

Видимим головою Католицької церкви є Папа Римський, який очолює Святий Престол і державу-місто Ватикан у Римі. Католицька церква вважає Папу Римського наступником апостола Петра, якому згідно з Євангелієм, було заповідано очолити Церкву (Мт. 18:17-19).

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КАТОЛИ́ЦТВО, а, сер. Те саме, що католицизм. Княгиня Раїна, вмираючи, зарікала сина не піддаваться католицтву (Олекса Стороженко, I, 1957, 365); Польська шляхта забороняла православним підданим відправляти релігійні обряди, примушувала їх переходити в католицтво або приймати унію (Історія УРСР, I, 1953, 180).

Назва

Назва походить від грецького слова catholikos (грец. Καθολικος), що означає «соборний», «загальний», «всесвітній». У такому значенні цей термін вживав Ігнатій Богоносець 115 року, а 381 року на Першому Константинопольському соборі із доповненням Нікейського символу віри даний термін став одним із чотирьох визначальних для Церкви — так, згідно з цим символом Церква вважається «єдиною, святою, соборною (грец. Καθολικὴν) і апостольською».

Після розколу християнства на західне і східне у 1054 році для розрізнення східні Церкви почали іменуватися як «православні» або церкви «грецького обряду», а західні як «католицькі» або церкви «латинського обряду».[1]. З часів реформації у XVI столітті до назви «католицький» все частіше стали додавати «римський», хоча в офіційних документах Церква продовжувала іменувати себе просто «католицькою». У релігієзнавстві термін «католицизм» відноситься до різних християнських спільнот, що розділяють католицьку доктрину, натомість «Католицькою церквою» називають єдину релігійну організацію, очолювану Папою Римським. Разом з тим звертає на себе увагу, що в офіційних виданнях православні церкви продовжували вживати стосовно себе терміни типу Східна Вселенська Кафолічна Православна Церква аж до XX ст.

Історія

Характерні риси католицизму формувались в умовах життя пізньої римської імперії і великого переселення народів, коли внаслідок руйнування античних світових порядків зароджувалась нова цивілізація. Формування католицизму як напряму християнства відбувалося протягом віків, з тим що основою всієї діяльності західної церкви — це намагання об'єднати християн під владою папи та забезпечити вірність Христовій церкві.

Згідно з доктриною самої Католицької церкви, Католицька церква була «об'явлена в прообразах вже від початку світу, дивно уготована в історії Ізраїльського народу і в Старому Заповіті і заснована в останні часи, з'явилася через вилив Святого Духа і отримає славне завершення в кінці століть». Так само, як Єва була створена з ребра заснулого Адама, Церква народилася з пронизаного серця Христа, що помер на Хресті.

І тисячоліття

Протягом IV–VIII ст. доктрина, культ і правові засади католицизму оформлювались на «Вселенських соборах», серед яких — Перший Нікейський, Перший Константинопольський (381), Ефеський (431), Халкедонський (451), Другий Константинопольський (553), Третій Константинопольський (680–681) і Другий Нікейський (787).

Складний процес формування доктрини супроводжувався розколами церкви та виділенням окремих доктринальних течій, що оголошувалися на Вселенських соборах єресями і засуджувалися. Становлення християнської доктрини проходило у полеміці з іншими релігійними юдаїзмом, гностицизмом, докетизмом, маніхейством та іншими течіями. Були визнані хибними неортодоксальні погляди на Святу Трійцю такі як аріанство, несторіанство, монофізитство, монотелетизм та інші.

Католицизм формувався поступово в результаті асиміляції елементів елліністичної та римської культури. Це спричинило до численних конфліктів всередині Церкви. З християнським приматом Риму не погоджувалося багато єпископів Сходу та східноримських імператорів, що вперше яскраво проявився на Трулльському соборі (692). Розбіжності стали поглиблюватися за часів патріарха Фотія, що оголосив єретичним формулювання «філіокве» і остаточно були розв'язані Розколом християнської церкви 1054 року, що розділив християнську церкву на дві основні течії — католицизм і православ'я, а сам термін «католицький» почав стосуватися лише західної гілки християнства.

ІІ тисячоліття

В наступні століття Католицька церква неодноразово здійснювали спроби подолати східну схизму, зокрема на Ліонському (1274) та Флорентійському (1438) соборах, проте ці спробу щоразу зазнавали невдачі. Натомість у XVI столітті католицизм зазнав чергової хвилі розколу, викликаної Реформацією — рухом за оновлення християнства. Реформація стала реакцією на ряд негативних явищ, що мали місце в католицькій церкві у попередні століття і призвела до виділення нових гілок християнства, зазвичай окреслюваних збірним терміном протестантизм — лютеранство (Мартін Лютер, 1517), англіканство (король Генріх VIII, 1534) і кальвінізм (Жан Кальвін, 1536), що поширилися головним чином у Німеччині, Англії, Нідерландах і Скандинавських країнах.

Відповіддю на реформаційний рух з боку Католицької церкви стала Контрреформація, в ході якої Церква здійснила ряд важливих внутрішніх реформ. Були засновані перші семінарії для підвищення морального та інтелектуального рівня майбутніх священиків, спрямовані на викорінення зловживань реформи торкнулися цілого ряду чернечих орденів. Ряд богословських концепцій було уточнено в ході Тридентського собору.

З географічними відкриттями XVI–XVII століття Католицька церква розпочала активну місіонерську діяльність у країнах Нового світу і в Азії. Поширення католицизму відбувалося також шляхом укладання уній між Римо-католицькою церквою з православними спільнотами, найбільш значимою з яких була Берестейська унія (1596), внаслідок якої повстала Українська греко-католицька церква.

Велика французька революція викликала нові труднощі в історії католицизму. У 1790 була прийнята «Громадянська конституція духовенства», що закріпила за державою абсолютний контроль над Церквою. Тенденція до секуляризації спостерігалася і в інших європейських країнах, супроводжуючись розоренням монастирів та репресіями проти духівництва.

У XIX столітті Католицька церква зазнала новий підйом. Була відновлена католицька ієрархія в ряді протестантських країн, відновлювали позиції чернечі ордени та згромадження. Перший Ватиканський собор (1869–1870 рік) прийняв Догмат про непомильність Папи, що викликав, однак незгоду частини католиків, що відділилися у старокатолицизм. У той же час революційні процеси в Італії призвели до створення єдиної держави, ліквідації в 1870 році Папської держави і позбавлення Папи світської влади. Світський статус Апостольського престолу залишався неврегульованим до 1929 року, коли в результаті Латеранської угоди було створено державу Ватикан.

У XX столітті Церква піддалася жорстоким гонінням в Радянському Союзі, Мексиці і республіканській Іспанії. Починаючи з 1920-х років радянська влада приступила до знищення Католицької церкви в країні; були розстріляні, репресовані і вислані з країни практично всі священнослужителі та активні парафіяни. В часи Другої світової війни Католицька церква намагалася триматися нейтралітету для збереження життя віруючих і своєї незалежності. Безліч католицьких священиків і ченців пройшли через нацистські концтабори, частина з них загинула, деякі з них згодом канонізовано.

У повоєнний час значною подією в історії католицизму став Другий Ватиканський собор, декларації якого були спрямовані на пошук взаєморозуміння з іншими християнськими конфесіями та релігіями. Зокрема Папа римський Павло VI і патріарх Константинопольський Атенагор анулювали взаємні анафеми 1054 року. Реформі піддалося також богослужіння, зокрема дозволено служіння меси на національних мовах. Незгодні з реформою богослужіння сформували рух католиків-традиціоналістів, частина з них у 1980-х роках опинилася у стані розколу.

Засади католицизму

Віровчення Католицької церкви базується на Біблії та Священному Переданні, яке включає в себе рішення Вселенських Соборів. Базові положення віровчення викладені в Катехизмі Католицької Церкви, канонічне право систематизовано і викладено в Кодексі канонічного права.

Основні правди віри

Католицька церква вчить, що:

Бог єдиний у трьох особах (Бог-Отець, Син Божий, Святий Дух — Свята Трійця),
Бог як Творець і Господь світу відкрив себе людям, і Син Божий став людиною в особі Ісуса Христа. Він є істинним Богом і чоловіком, спасителем людей, помер за гріхи їхні, і воскрес.
Бог створив людей з любов'ю, але, втративши первинний зв'язок з Богом, люди віддалились від Бога і стали смертними.
Усі люди покликані до віри, надії i любові, духовного життя і виконання волі Божої, як сказано в заповідях, зокрема заповіді любові до Бога і до ближнього, що є основою Декалогу.
Людині уготоване вічне життя з Богом і воскресіння після повернення Христа на Землю, але тих, хто відкидає спасіння, чекає вічне перебування в пеклі.

Сім таїнств

Католицька церква визнає сім таїнств:

хрещення
шлюб
миропомазання (конфірмація)
євхаристія
сповідь
єлеосвячення
священство.

Вшанування святих

Характерним для католицизму є вшанування різних реліквій та культ мучеників, святих і блаженних. На сьогоднішній день у католиків нараховується більше як 20 000 святих і 200 000 блаженних. Але церквою підкреслюється, що поклоніння належить одному лише Богу, а молитви святим носять характер прохання про заступництво. Показово, що в Літаніях, звернених до Христа, вживається вигук «Спаси нас!» Або «Помилуй нас!»; у Літаніях, звернених до Богородиці і святим, — «Молися про нас!». Процес включення тієї чи іншої особи до числа святих називається канонізацією і здійснюється папою Римським, канонізації передує беатифікація.

Відмінності віровчення

Догмати католицької церкви відрізняються від учення православ'я — та мають такі ознаки:

догмат про походження Святого Духа (filioque) — від Бога-Отця і від Бога-Сина, на відміну від православ'я, де визнається сходження Святого Духа прямо від Бога-Отця;
вчення про чистилище — проміжне місце між раєм та пеклом, у якому душі грішників очищуються, перш ніж отримати вічне щастя в раю;
догмат про непомильність Папи — у справах віри з питань віри й моралі Папа Римський, як Найвищий Пастор Церкви не може помилятися.

Інші відмінності

Інші канонічні відмінності, що вирізняють католицизм та інші християнські течії:

безшлюбність усього духовенства в римському католицизмі;
перманентність священства — священик, раз висвячений, не може залишити духовного сану;
почесний титул кардинала, якого немає в інших християнських церквах;
нерозривність таїнства шлюбу.

Структура Католицької церкви

Вищою владою в Католицькій церкві наділений Папа римський.[4] Дорадчими органами при папі є колегія кардиналів та синод єпископів. Адміністративний апарат Церкви називається Римська курія, до складу якої входять конгрегації, суди та інші установи. Єпископська кафедра Папи разом з курією формують Святий Престол, розташований в незалежній державі Ватикан. Святий Престол є об'єктом міжнародного права.

Всесвітня Католицька Церква складається з Церкви латинського обряду та східних католицьких церков, які сповідують один із східних літургійних обрядів і мають статус «Sui iuris» (свого права). Ці церкви, зберігаючи спілкування з Папою і розділяючи католицьке віровчення, мають власну ієрархічну структуру і власне канонічне право. Найбільші східні католицькі церкви очолює Патріарх або верховний архієпископ. Східні Патріархи і верховні архієпископи прирівняні до кардиналів-єпископів латинського обряду і займають в католицькій ієрархії місце одразу ж за Папою.

Основний окремої територіальної одиницею є дієцезія (єпархія), очолювана єпископом. Окремі дієцезії мають вищий статус архідієцезії (архиєпархії).

До дієцезій прирівняні інші різновиди територіальних одиниць:

Апостольський вікаріат
Апостольська префектура
Апостольська адміністратура
Військовий ординаріат
Територіальна прелатура
Територіальне абатство

У східних церквах існують, крім того, екзархати.

Кілька дієцезій (і архідієцезії) можуть бути об'єднані у митрополію або церковну провінцію. Центр митрополії обов'язково збігається з центром архідієцезії, таким чином митрополит в Католицькій церкві обов'язково є архієпископом. У деяких країнах (Італія, США та інших) митрополії об'єднані в церковні регіони. Єпископи більшості країн об'єднані в конференцію єпископів, що володіють великими повноваженнями в організації церковного життя країни.

Єпархії складаються з парафій, які очолюють парафіяльні настоятелі, підлеглі єпископу. Настоятелю парафії можуть допомагати інші священики, звані вікаріями. Іноді розташовані поруч парафії об'єднуються в деканати.

Особливу роль у католицькій церкві грають чернечі ордени та конгрегації, а також товариство апостольського життя . Чернечі ордени мають власні статути (затверджуються Папою), їх територіальна організація не завжди співвідноситься з церковним єпархіальним устроєм. Першим став монаший орден бенедиктинців. До цієї пори нараховується близько 140 орденів та спільнот. Місцеві одиниці чернечих орденів і згромаджень іноді підпорядковуються місцевим єпархіальним єпископам, а іноді безпосередньо Папі. Ряд чинів та згромаджень мають одноосібного главу (Генерал ордена, генеральний настоятель) і чітку ієрархічну структуру; інші являють собою об'єднання повністю автономних громад.

Поширення у світі

Католицизм є найбільшою за кількістю вірних гілкою християнства. За даними на 2012 рік, у світі налічується 1,196 мільярди католиків. Католицизм є основною релігією в багатьох європейських країнах (Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Австрія, Бельгія , Литва, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Хорватія, Ірландія, Мальта та ін.) Усього в 21 державі Європи католики становлять більшість населення, в Німеччини, Нідерландах та Швейцарії — половину.

У Західній півкулі католицизм поширений у всій Південної та Центральній Америці, в Мексиці, на Кубі, в Канаді та США.

В Азії католики переважають на Філіппінах і в Східному Тиморі, велике число католиків є в В'єтнамі, Південній Кореї та Китаї.

На Близькому Сході багато католиків в Лівані (мароніти та інші). В Африці проживають за різними оцінками від 110 до 175 мільйонів католиків.

В Україні згідно з опитуванням Центру Разумкова частка католиків становить 5,9 % від усього населення, або 15,8 % із числа тих, хто зараховує себе до певної конфесії[7], більшість із них — греко-католики. За іншими даними, в Україні налічується близько 5,5 мільйонів греко-католиків та близько мільйона римо-католиків.

Основні свята

Пасхальне тридення — спогад про муки і воскресіння Ісуса, охоплюють Великий Четвер, Страсну п'ятницю, Велику Суботу та Великдень. Останній день за змістом літургії є інтегральною частиною тридення, але в поточному розумінні є окремим святом, а тридення включає: Великі Четвер, П'ятницю і Суботу.
Великдень — урочистості Воскресіння Господнього, припадає на першу неділю після першого весняної повні, що може випасти не раніше 22 березня, але не пізніше 25 квітня
Різдво — урочистості народження Ісуса (25 грудня)
Вознесіння Господнє — 40 днів після Великодня
Зіслання Святого Духа — 50 днів після Великодня
День Святої Трійці — неділя після Зіслання Святого Духа
Свято тіла і крові Ісуса — четвер після Святої Трійці, 60 днів після Великодня.
Богоявлення — прихід волхвів (6 січня)
Стрітення Господнє — 2 лютого
Усіх святих — на честь усіх святих і мучеників (1 листопада)

Окрім перелічених вище, існують свята на честь Богородиці, святих і мучеників. Деякі спільноти мають відзначають свята і урочистості.