Похмуро

Похмуро, нар. Угрюмо. Якось похмуро озирались вони. Стор. МПр. 50.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ПОХМУРО. Присл. до похмурий. Невеличка скибка місяця похмуро освітлювала вихідців з того світу (Олекса Стороженко, 1, 1957, 342); Тьмяно освітлена кімната виглядала незатишно й похмуро (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 181); — Всі ви майстри їздить, а як прийдеться платить, то чорт вас і вдержить, — сидячи в санках, похмуро говорить волохатий візник (Степан Васильченко, I, 1959, 341); І знов на затворі хатина моя, І знов сновигаю похмуро в їй я (Іван Манжура, Тв., 1955, 131); Пан Крапивницький у кожному батракові, який поглядав на нього похмуро, вбачав свого найлютішого ворога — комуніста (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 26); Хтось на гармонії похмуро паграс Сумні і радісні — однаково — мотиви (Максим Рильський, І, 1960, 327); // у знач. присудк. сл. Часом і дощ перепадав і похмуро було, то приходилось трошки «сушити повітря» в хаті (Леся Українка, V, 1956, 387); Було непривітно, похмуро, сіро (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 76).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 453.

Ілюстрації