Повстання древлян і вбивство князя Ігоря

<...>У рік 6453 [945]. Сказала дружина Ігореві: “Отроки Свенельдові¹ вирядилися оружжям і одежею, а ми — голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми”.
І послухав Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ].
Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: “Ідите ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще”. І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна. Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися древляни з князем своїм Малом² і сказали: “Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його. Так і сей: якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погубить”.
І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: “Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину”. І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря³ і дружину його; бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила⁴ коло Іскоростеня-города⁵ в Деревлянах і до сьогодні. <...>

^1.Свенельд — військовий діяч доби Київської Русі, варяг за походженням. Очолив княжу дружину за княжіння Ігоря. Був головним воєводою за Святослава. Брав участь у походах проти Хазарського каганату, Болгарії, Візантії. Руські літописи ще неодноразово згадують його. У 972 р. Свенельд відмовляв Святослава повертатися додому через дніпрові пороги.
^2.Мал (? — 945) — древлянський князь. У 945 р. очолив древлянське повстання проти князя Ігоря. Намагався посвататися до княгині Ольги і був убитий нею.
^3.«вбили Ігоря».— Грецький історик Лев Диакон розповідає, начебто Ігоря деревляни прив’язали до вершків двох дерев, нагнутих до землі, і, відпустивши їх, роздерли князя надвоє.
^4.Ігорева могила — біля Іскоростеня. Ще в XIX ст. в с. Немирівці в урочищі Ігорівка був курган, що називався Ігорева могила.
^5.Іскоростень — місто, центр Деревлянської землі, потім город Київської землі на лівому березі Уші. Нині — м. Коростень Житомирської області.

Літопис руський. К.: Дніпро, 1989— С. ЗО.