Опівночі
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 17:01, 1 грудня 2014; Литвак Анна (обговорення • внесок)
Опівночі, нар. Въ полночь. Прийди, мій милий, хоц опівночі. Чуб. V. 4.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ОПІВНОЧІ, присл. Серед почі, о дванадцятій чи близько дванадцятої години ночі. Не пізно до свого дому й опівночі (Номис, 1864, № 9612); Як та хмара, гайдамаки Умань обступили Опівночі; до схід сонця Умань затопили (Тарас Шевченко, I, 1963, 132); Ніч зірки посвітила.. Тихо так опівночі (Павло Тичина, I, 1957, 10); // у знач. безос. присудк. сл. Було опівночі (Анатолій Шиян, Вибр., 1947, 32).
опі́вночі - прислівник