Колядування

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 23:07, 30 листопада 2014; Ірина Хижун (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Колядува́ння, -ня, с. — давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). Традиційним атрибутом різдвяного обряду колядування є зірка.

Історія обряду колядування

Обряд колядування, як і його назва, своїм корінням сягає у далеку сиву давнину. Припускають, що слова "коляда", "колядка" походять від латинського calendae (Calendae Januariae – пізніша назва сатурналій, що святкувалися у Стародавньому Римі на честь Сатурна, бога посівів і землеробства) чи від kalandai (назва нового року у Візантії). Подібні назви новорічних свят спостерігаємо і в інших слов'янських народів: koleda – у поляків, koleda – у чехів, koledo – у болгарів.

Пісні зимової святкової обрядовості, зокрема колядки та щедрівки, українці виконують під час обходу дворів. У багатьох із цих пісень знаходимо відгомін весняних мотивів, оскільки новий рік у стародавніх слов'ян починався з весняного рівнодення: пробудження природи знаменувало початок нового аграрного та календарного циклу.

Отже, давні колядки та щедрівки, що збереглися дотепер у репертуарі українців, постали насамперед як величальні пісні поганської весняної новорічної обрядовості, у змісті яких передовсім висловлювалася турбота про долю майбутнього врожаю. Згодом, у XIV ст., внаслідок перенесення новорічних свят із весни на 1 січня під впливом прийнятого у Європі січневого літочислення та під тиском християнства, запровадженого в Україні-Русі ще в Х ст., поганські новорічні обряди й пісні поступово пересунулися з весняного на зимовий період.

Як відомо, ще 325 р. на Нікєйському соборі було прийнято вважати день зимового сонцестояння (24 грудня за старим стилем – Юліанським календарем, який започаткував Юлій Цезар у 46 р. до н. е.) днем народження Христа. Раніше цей день святкували у Римській імперії як день народження бога Сонця Мітри ("Dies natalis Solis invicti" – день народження непереможного Сонця). Отже, разом із перенесенням весняної новорічної обрядовості на зиму, частину пісень (колядки), що обслуговували цей обряд, українці під впливом християнства стали приурочувати до Різдва Христового. Поступово починають з'являтися й народні колядки на біблійні сюжети, як-от "Ой як то було із первовіку, гей дай, Боже": про розп'яття, страждання та смерть Ісуса Христа.

У 1582 р. Папа Григорій XIII реформував Юліанський календар, і новий стиль отримав назву Григоріанського. Проте у церковному житті українців дотепер залишилося старе літочислення. І тому зараз українці святкують Різдво Христове не 24 грудня (у день народження Сонця), а 7 січня за новим стилем, що прийнятий у цивільному вжитку.

На Різдво колядують в усій Україні: на Покутті діти йдуть колядувати вже на Святий вечір (6 січня); на Слобожанщині та Гуцульщині – у перший день Різдва (7 січня), після того, як у церкві закінчиться Богослужіння; на Західному Поділлі – зранку на другий день свят. Колядують і діти, й дорослі (парубки та дівчата, чоловіки й жінки). Колядники заздалегідь збирають свої колядницькі гурти, які можуть налічувати від 3-4 до 9-12 учасників. Колядницькі гурти бувають дитячі (хлопчики або дівчата, рідше – хлопчики разом з дівчатами) та дорослі: однорідні (жіночі чи чоловічі, дівочі чи парубочі) й мішані (жінки та чоловіки, дівчата й парубки). Кожен колядницький гурт мав здебільшого свій репертуар. Скажімо, дитячі колядницькі гурти зазвичай виконували спеціальні дитячі колядки, яких не було у репертуарі дорослих.

Зараз на Україні лунають не тільки старі світські колядки, а й церковні коляди, більшість із яких постала, треба гадати, у XVI—XVIII ст. Цілком імовірно, що церковні коляди створювали служителі церкви, а можливо й бурсаки-спудеї (учні духовних закладів XVII—XVIII ст., що співали, зокрема, новорічні пісні). На значній частині українських етнографічних земель церковні коляди витіснили з активного вжитку світські колядки, які залишилися здебільшого тільки у пам'яті літніх людей. Проте сама традиція обходу колядниками дворів на Різдво Христове збереглася в усій Україні донині. Під час цього дійства виконують переважно церковні коляди.

У деяких етнографічних регіонах України, зокрема на Гуцульщині, обряд колядування й зараз не втратив своєї первозданності. Так, у гірських гуцульських селах ще до Різдва "вибірця" вибирав "березу", який підбирав собі "табору" – гурт колядників. До гурту залучають також інструменталістів – скрипаля і трембітаря. Замість трембіти учасники колядницького гурту для гри послуговуються також 3-5 рогами, які носять зі собою. Окрім того, використовують й дзвіночки, що мають магічну силу оберегу від різних нещасть і нечесті. Гра перед домом господаря на трембіті чи на рогах, рівно ж як і переливи дзвіночків, символізують відвертання від його двору злих сил.

Колядування в одного господаря на Гуцульщині триває понад 2-3 години. Насамперед перед будинком господаря трембітають чи трублять у роги, потім співають так звану прихідну колядку, виконують "плєс", а, отримавши дозвіл, заходять до хати. У хаті колядують кожному членові родини: господареві, господині, дітям і навіть померлим родичам. Поміж тим виконують і церковні коляди. Усе відбувається під час застілля. Колядують стоячи. Проспівавши колядки усім членам родини, виходять до сіней, де після символічного звучання трембіти чи рогів виконують "круглєк". Потім ватага колядників йде на двір, співає відхідну колядку й вирушає до іншої господи.

У змісті світських колядок найчастіше подибуємо аграрно-господарські, сімейно-побутові, весільні, військові, казково-фантастичні мотиви, а також релігійні мотиви. У них знаходимо побажання багатства, здоров'я, щасливого кохання, доброго врожаю тощо. У колядках надзвичайно багато епітетів, метафор, гіпербол. Господаря порівнюють з місяцем, господиню – із зорею, їхніх діток – із зіроньками; парубок у колядках – звитяжний лицар, майбутній господар, дівчина – королівна, майбутня наречена, добра господиня.

Обряд колядування в Україні – це справжній духовний скарб нашої нації, успадкований від дідів-прадідів із глибоких віків.

Українські колядки

Я — маленький хлопчик,     
Сів собі на стовпчик,
В сопілочку граю,                  
Діток забавляю.
А ви, люди, чуйте,
Коляду готуйте.
Яблучка, горішки -
Це мої потішки.
Бігла теличка та з березничка 
Та до діда в двір. 
А ти, діду, дай пиріг. 
А ти, бабо, глянь на поличку. 
Дай паляничку. 
Паляничка впала, 
Дайте кусок сала.
Колядин-дин, 
Я, бабусю, один.                
Винеси мені пиріжок       
Та положи  у мішок.
З руками, з ногами,
Щоб бігав за нами.