Лупити

Лупи́ти, -плю́, -пиш, гл. 1) Лупить, обдирать, сдирать кожу (съ животнаго), скорлупу (съ яйца), шелуху, корку (съ плода), кору (дерева) и пр. Лупити смереку. Шух. I. 177. Чи ти ж, мати, та гарбуз лупиш? Чуб. III. 132. 2) Высиживать (о насѣдкахъ). Щоб квочки сідали й лупили курчат. Ном. № 13424. 3) Драть, обдирать, грабить. Що ступить, то лупить. Ном. № 7414. 4) Ѣсть, жрать, убирать, уписывать. Бублики лупить, як хто купить. Ном. № 12335. Лупить, аж ніс гайдука скачеть. Ном. № 12207. 5) Скоро говорить, читать, бѣгать. Що кому рупить, той про те й лупить. Ном. № 9752.

Сучасні словники

===Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) === ЛУПИТИ, луплю, лупиш; мн. луплять; недок., перех., розм. 1. Обчищати від шкаралупи, шкурки, лузги тощо. Обі [мати з дочкою] сиділи на призьбі й лупили кукурудзу (Ольга Кобилянська, II, 1956, 13); — Чому твоя жінка продерла шкіру на карасі? — спитав В'юн. — їй жаби лупити, не риби (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 92); // Здирати (шкуру, шкурку, лузгу тощо). — Дай тобі боже, щоб з тебе так ті ангели з ріжками по смерті шкуру лупили, як ми тепер оту святу бульбицю мусимо при обіді лупити! (Іван Франко, VII, 1951, 74); Стали [верблюди] й давай ревіти, неначе тут шкури лупили із них живцем! (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 187). 2. Висиджувати (пташенят, курчат і т. ін.). Нанесла [качка] яєчок, вкрила гніздечко пухом і сіла, на яєчка лупити каченята (Остап Вишня, II, 1956, 231). 3. з кого, за що і без додатка, фам. Брати, встановлювати непомірно велику плату, ціну. Наум.. дуже не любив ні знахурок, ні ворожок, що тільки дурників обдурюють та з них грошики луплять (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 82); — У купці або і в писарі. Все ж краще.. Сиди у теплій хаті та одно знай пиши та грошики лупи (Панас Мирний, IV, 1955, 70); На пісках в цей час за відро води луплять, як за рідного батька (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 59). 4. фам. Сильно бити кого-небудь. Аж ось і Пан прибіг: «Лупіть Рябка, — сказав, — чухрайте! ось батіг!» (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 51); Дядько лупив його по голові, під боки, в ухо (Іван Микитенко, II, 1957, 345). 5. Уживається замість ряду дієслів на означення дії в її сильному, енергійному виявленні (напр., їсти, стріляти). Наш брат., бублики лупить, як хто купить (Номис, 1864, № 12355); Надворі.. цілий день буря грає і дощ лупить! (Леся Українка, V, 1956, 427); Батареї сміливіше пристрілюються до гусениць [танка], колупають дорогу, луплять в лоб (Юрій Яновський, I, 1954, 54). ♦ Лупити зуби — сміятися. Не швидко прибіг лакей на генеральшин крик. Не де ж він був, як не лупив зуби з Уляною! (Панас Мирний, I, 1949, 201); — Нічого зуби лупить. Я, може, смерть перед собою бачив (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 72); Лупити очі на кого — що і без додатка — вирячувати очі. Три фігури.. заганяють в калюжу теля. Теля не хоче, підійма хвіст, лупить налякані очі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 283); Луплю очі на книжку: чорт її знає, що воно за книжка! (Степан Васильченко, II, 1959, 89)

"Словопедія"

ЛУПИТИ 1) (очищать; обдирать) лупить 2) (брать непомерно дорого) разг. лупить, драть 3) (избивать) разг. лупить, лупцевать; тузить 4) (есть) вульг. лопать, уписывать, уплетать ЛУПИТИ

здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони (поміщики) здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони (багачі) на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього (багатія) селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!” (Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Ду

лупи́ти / полупи́ти зу́би. 1. грубо. Сміятися, реготати. — Нічого зуби лупить. Я, може, смерть перед собою бачив (Григорій Тютюнник). 2. з ким і без додатка, жарт. Проводити час у веселих розмовах з ким-небудь; розмовляти. Не швидко прибіг лакей на генеральшин крик. Не де ж він був, як не лупив зуби з Уляною (Панас Мирний); Можна й біля ґанку зуби полупити (Ю. Збанацький).

лупи́ти (свої́) о́чі, фам. 1. на (рідше в) кого—що і без додатка. Пильно дивитися на кого-, що-небудь, вдивлятися в кого-, що-небудь, розглядати когось, щось. Луплю очі на книжку: ..що воно за книжка! (С. Васильченко); І лупить Чіпка свої очі в темну темноту (Панас Мирний). лупи́ти ба́лухи, вульг. Вона (Варя) аж цвіте, коли на неї хтось з чоловіків балухи лупить (Я. Гримайло). 2. Марно витрачати час; байдикувати. лупи́ти баньки́, вульг. — А ви чого баньки тут лупите? — визвірився на стетерілих хлопців Дришпак (І. Головченко і О. Мусієнко).

«Словники України on-line»

лупи́ти – дієслово недоконаного виду

________________________________________ Інфінітив лупи́ти

 	однина	множина

Наказовий спосіб 1 особа лупі́мо, лупі́м 2 особа лупи́ лупі́ть МАЙБУТНІЙ ЧАС 1 особа лупи́тиму лупи́тимемо, лупи́тимем 2 особа лупи́тимеш лупи́тимете 3 особа лупи́тиме лупи́тимуть ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС 1 особа луплю́ лу́пимо, лу́пим 2 особа лу́пиш лу́пите 3 особа лу́пить лу́плять Активний дієприкметник

Дієприслівник лу́плячи МИНУЛИЙ ЧАС чол. р. лупи́в лупи́ли жін. р. лупи́ла сер. р. лупи́ло Активний дієприкметник

Пасивний дієприкметник

Безособова форма

Дієприслівник лупи́вши

|} Більше читайте тут: