Тулуб
Тулуб, -ба, м. Туловище. Борз. у. Текли річки все кровавиї, мостили мости все тулубами, козацькими все головами. Лукаш. 69. (У відьом) тільки душа вилітає, а тулуб їх зостається. Г. Барв. 55. Ум. Тулубе́ць.
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
1. Тіло людини або тварини (без голови й кінцівок). Має [хлопець] малий тулуб і велику голову, довгі руки й ноги (Леся Українка, IV, 1954, 211); Цупко тримав меч Мефодій, та вже нічого не міг вдіяти, руки були міцно прикручені до тулуба (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 380); Коні вгрузли в драговину по самі тулуби (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 64); Нестір вільно підійшов до одного з птахів і лагідно погладив його по тулубу (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 311).
2. перен. Про корпус машини. З правого боку серед гуркоту показуються червоні ліхтарні і чорний тулуб локомотива (Іван Франко, IX, 1952, 357); Як нудно пахне тулуб літака розпеченим металом і мастилом (Микола Бажан, Політ.., 1964, 3).
Орфографічний словник української мови
Ту́луб прізвище
- Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються.
ТУЛУБ (людський) торс; (мертвого звіра) туша; (машини) корпус; п! ТІЛО.
Туловище, торс (у человека, статуи)
Ілюстрації
|
|
|
