Жлукто

Жлукто, -та, с. Родъ кадки, выдолбленной изъ цѣльнаго дерева, какъ улей- безъ дна; служить для бученія бѣлья или полотна. ХС. IV. 55. Жінка приводить його (чорта) до жлукта та й каже: «ставай раком у жлукто!» Чорт уліз у жлукто. Рудч. Ск. І. 56. Ум. Жлуктечко.

Ілюстрації

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЖЛУ́КТО, а, сер. Посудина, видовбана з стовбура дерева, в якій золять білизну, полотно. Вона вибрала сорочки з жлукта, пішла на ставок прать (Нечуй-Левицький, II, 1956, 288); Кращі майстри вивезли на продаж свої діжки, відра, кадуби, бодні, жлукта (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 170); * У порівняннях. Круглий, як жлукто, Роман Маркович, хоч і запопадливий до питва, проте щасливої вдачі — він ніколи не впивається (Костянтин Гордієнко, I, 1959, 69). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 537.

"Словопедія"

ЖЛУКТО

жлу́кто іменник середнього роду

[1]

жлу́кто — видовбана зі стовбура дерева старовинна висока посудина, в якій золили (відбілювали) білизну, полотно; приспівують: «На жлукто спіткнулась, на корито впала, вийшла заміж за п’яницю, навіки пропала». Жінка приводить його [чорта] до жлукта та й каже: «Ставай раком у жлукто!» Чорт уліз у жлукто (казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 223.

РУпедия Этимологический русскоязычный словарь

ЖЛУКТО "кадка без дна, в которой бьют белье", смол. (Добровольский) 1, севск. (Преобр. I, 52), слуцк. (Малевич), жнукта, донск. (Миртов) 2, блр. жлукто – то ...

Іноземні словники

ЯНДЕКС словари

жлукто Существительное с іст. a kind of tub for bucking