Рантух

Рантух, -ха, м. 1) Головной уборъ замужней женщины въ Галиціи — бѣлый тонкій платокъ, покрывало. О. 1862. IV. 37, 30. Уся в рантухах та в намистах золотих. Федьк. Пов. 85. 2) Родъ тонкой бумажной ткани. 3) Родъ юбки суконной. Kolb. І. 37. 4) = Лантух. Ум. Рантушо́к. Гол. IV. 353.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

РАНТУ́Х, а, чол., діал.

1. Головний убір заміжньої жінки в Галичині — біла, тонка хустка; покривало. * У порівняннях. А буйні вітри білими снігами Закрили главу, ніби рантухами (Юрій Федькович, I, 1960, 57).

2. Тонка бавовняна тканина. * Образно. Вулиці поснули, Окриті пітьми чорним рантухом (Іван Франко, XIII, 1954, 432).

3. Різновид спідниці з суконно-лляної тканини. Для.., рантухів.. виготовляється тканина на льняній основі, з орнаментом переважно в клітинку (Матеріали з етнографії.., 1956, 52).

4. Лантух.

[ http://lcorp.ulif.org.ua/dictua/ «Словники України on-line»]

ранту́х – іменник чоловічого роду (біла, тонка хустка; покривало; . Різновид спідниці з суконно-лляної тканини; лантух) відмінок однина множина називний ранту́х рантухи́ родовий рантуха́ рантухі́в давальний рантуху́, рантухо́ві рантуха́м знахідний ранту́х рантухи́ орудний рантухо́м рантуха́ми місцевий на/у рантуху́ на/у рантуха́х кличний рантуху́* рантухи́*