Любий
Любий, -а, -е. 1) Милый; пріятный; хорошій. Бжола летить на любий цвіт. Ном. № 8732. Розмова моя люба та мила. Ном. № 12934. Любого гостя весною частують медком, а восени молочком. Ном. № 11802. Така люба рілля, що дитина виросла б, коли б посадив. Ном. № 10150. 2) Возлюбленный. Ізійшов голос із небес: Ти єси син мій любий, що я вподобав. Єв. Мр. І. 11. До любої небоги нема далекої дороги. Ном. № 8759. 3) Любовный. У любий місяць уродилась (про дівчину, котру всі кохають). Ном. № 8748. Ум. Любенький, любесенький. Тіточко наша любенька, не кидай нас. МВ. І. 12. Там така любісінька дитина. Полт.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЛЮ́БИЙ, а, е.
1. Який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю. — От люба в нас дитина Юрко! — часом говорила Маруся до чоловіка (Нечуй-Левицький, III, 1956, 288); — Тимко любий мені — і все тут! З ним хоч на край світу піду (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 97); Дихни на повні груди, народе любий мій! (Павло Тичина, II, 1947, 10); Здрастуй, місто несказанно любе, Повне цвіту — теплого дощу! (Терень Масенко, Побратими, 1950, 14).
♦ Світ не любий — те саме, що Світ не милий (не мил) (див. милий). Без тебе не любий мені був би світ, Ти — більше, ніж муж! Ти — мій друг і товариш (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 249). 2. Те саме, що коханий 1. — Подивися, мій голубе, Подивись на мене: Я Катруся твоя люба (Тарас Шевченко, I, 1951, 43); Моя люба Мар'яночка краща мені, як сестричка, — як на неї подивлюся, мов до сонечка всміхнуся (Леся Українка, III, 1952, 494); І немає нічого. Мов з каменю я. Ти для мене — чужа і не люба... (Володимир Сосюра, I, 1957, 251); // Сповнений кохання. Сиві, чорні хмари збилися в густі клуби і, як зависні баби, підслухували любу розмову закоханої пари (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 164).
3. у знач. ім. любий, бого, чол.; люба, бої, жін. Той (та), кого люблять, кохають. Так ворожка поробила, Щоб менше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Свого любого додому (Тарас Шевченко, I, 1951, 404); Ти спиш, моя люба, далеко, далеко... Простори і дні поміж нами лягли (Кость Герасименко, Поезії, 1950, 31).
4. Якого люблять; коханий (у 3 знач.). Я закладала свої руки тобі за шию та й цілувала кучерики любі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 345).
5. З яким приємно провести час, якого чекають (про гостя). Любого гостя весною частують медком, а восени молочком (Номис, 1864, № 11802); — Привітання любому гостеві, — зустрів його пан.. на порозі їдальні (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 7); // у знач. ім. любий, бого, чол.; люба, бої, жін. Уживається у звертанні як вираз фамільярності або зневаги. — Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. — Любий мій, не ечіть мене... (Олександр Довженко, I, 1958, 462).
"Словопедія"
Любий (який викликає любов) дорогий, милий, жаданий, поет, ненаглядний.
Лю́бий - прикметник.
Любий -(серцю) дорогий, близький; (друг) милий, б. з. люб'язний; (гість) приємний, жаданий; як ім. ЛЮБИЙ <ЛЮБА>, коханий <кохана>, любчик <любця>, дуся.
Любий: будь-хто, будь-який, який-небудь, всякий, кожний, перший-ліпший, перший-кращий
Любий:
1) прил. дорогой, любимый, милый, фольк. любый 2) сущ. любимый, милый, возлюбленный
Любий:
світ не ми́лий (не лю́бий) кому. Хто-небудь зневірився, відчув байдужість, відразу до життя. Одного часу став мені світ не милий. Так мені тяжко, так мені було важко, наче ота скеля лягла на мої груди (І. Нечуй-Левицький); Видно, Устим Сидорович за ним, за Степанком, сумує, от йому й світ не милий (Ю. Збанацький); І звідки батько завжди знав, чого тобі хочеться? Не питаючи, зробить саме те, без чого тобі світ не милий саме цієї миті (О. Сизоненко); світ не мил. Тепер мені світ не мил без нього!.. (Г. Квітка-Основ’яненко). життя́ не ми́ле. Обізвався побратим.., промовляє,— мов ножами крає: “Що минуло, те вже не вернеться.. Вже мені тепер життя не миле, чи в темниці, чи на вільній волі” (Леся Українка).
