Рантух
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 21:22, 29 листопада 2014; Світлана Лавроненко (обговорення • внесок)
Рантух, -ха, м. 1) Головной уборъ замужней женщины въ Галиціи — бѣлый тонкій платокъ, покрывало. О. 1862. IV. 37, 30. Уся в рантухах та в намистах золотих. Федьк. Пов. 85. 2) Родъ тонкой бумажной ткани. 3) Родъ юбки суконной. Kolb. І. 37. 4) = Лантух. Ум. Рантушо́к. Гол. IV. 353.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
РАНТУ́Х, а, чол., діал.
