Розбіяка
Розбіяка, -ки, м. Разбойникъ, забіяка, драчунъ. КС. 1882. X. 167. Грин. III. 591. І чоловічок не показний, а там розбіяка такий, що й Господи. Харьк.
Сучасні словники
Розбіяка и, рідко.
1. ч. Той, хто займається розбоєм, грабіжництвом; розбійник. Заводив він у думках свого товариша в темні лісові нетрі, напускав на його розбійників, які замахнулися вже на його ножами; тоді сам вибігав із-за кущів з рушницею, розгонив розбіяк (Вас, І, 1959, 164); Без сльози гіркої Поспішає розбіяка До добичі свої [своєї] (Рудан., Тв., 1959, 46).
2. ч. і ж. Те саме, що задирака. — Та він у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: як до нього добре — він удвічі добрий (Вас, II, 1959, 361).
3. іменник чоловічого роду, істота розбійник рідко
4. іменник чоловічого або жіночого роду, істота задирака рідко
Див. також
• - Розбіяка великий вийде — ось що! Ото чули про Кармелюка, а це другий буде такий. — Це той, що в панів однімає та наділяє бідних?..
• Но без серця і без жалю, Без сльози гіркої. Поспішає розбіяка. До добичі свої.
• Ми запрошували гратися й Володьку: з нього був неабиякий розбiяка, принаймнi, так хвацько свистiти й гоготiти, як вiн, не вмiв нiхто.
• Я скидався на форменого розбишаку. В житті я тільки двічі потрапляв у бійку, і обидва рази мені перепадало. Так-що розбіяка з мене нікудишній.
• - Та він у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: як до нього добре - він удвічі добрий. Тонкослізний - що жалісне почує, зараз плакать
