Плахта

Плахта, -ти, ж. 1) Женская одежда вмѣсто юбки: кусокъ толстой шерстяной ткани, спеціально для этого изготовляемый, въ видѣ длиннаго четвероугольника (ширина до 3/4 арш., длина до 2 1/2 арш.) сшивается до половины съ другимъ такимъ же кускомъ; на половинѣ плахта перегибается и оборачивается вокругъ таліи. Четвертая часть плахти (половина четвероугольника) наз. гривка, сшитая половина наз. станок, несшитыя гривки — крила. Вас. 169 — 170. Въ черниг. у. крила называются кри́си. Чуб. VII. 428. КС. 1893. V. 282. КС. 1889. V. Сумцовъ, № 21 — 22. 2) То-же, что и полотнянка, но длинная и безъ таліи. Гол. Од. 44. 3) Родъ бѣлаго платка, по формѣ похожаго на широкое полотенце, — имъ покрываются лемчанки. Гол. Од. 76. 4) Простыня. Угор. Ум. Пля́хі(о)тка. Г. Барв. 227. Плахоткачервчаточка. Шевч. 375.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПЛА́ХТА, и, жін. 1. Жіночий одяг типу спідниці, зроблений із двох зшитих до половини полотнищ переважно вовняної картатої тканини. Продай, милий, дві телички, Та справ мені дві спіднички, Щоб я в плахті не ходила, Щоб я людей не смішила (Павло Чубинський, V, 1874, 1074); Жінка забажа льону, щоб сорочки прясти.. та дочкам плахіт або свит (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 9); За два роки Марина надбала повну скриню всякого добра: і платків, і рушників, і юпок, і плахот, ще й кожушанку добру (Панас Мирний, III, 1954, 68); Вдарив у гарячі ніздрі прілий запах.. кашемірових хусток і гарусових червоних плахт (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 46). 2. Картата декоративна тканина. Сьогодні в торговельну сітку відправлено чергову партію продукції — 7 тисяч метрів плахти (Вечірній Київ, 22.XI 1958, 1). 3. Покривало або килим з такої тканини. Внизу під портретом на підвіконні, застеленому картатою плахтою, розкладено книжки (Андрій Головко, II, 1957, 450); Біля стіни стояло ліжко.., над ліжком на стіні барвиста плахта (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 285); * У порівняннях. Далі, все далі! он латані ниви, Наче плахти, — навкруги розляглись (Леся Українка, I, 1951, 14); Котились густі клуби пилу, осідаючи сірою плахтою по снігу (Іван Франко, III, 1950, 270).

УКРЛІТ.ORG_Cловник

пла́хта = плахти́на (зменшено-пестливі — плахі(о́)тка, пла́хточка) — старовинний розпашний жі­ночий одяг на зразок спідниці, зроблений із двох зшитих до по­ловини полотнищ перев. міцної вовняної картатої тканини; був характерним святечним убранням сільських жінок, бо шився з домо­тканої тканини; плахта іноді до­датково розшивалася шовком; по­верх неї одягали ще попередницю (фартух), вигаптувану різнобарв­ними візерунками; була обов’язко­вим елементом посагу молодої; символ жіночої зверхності у родинному житті, наприклад, у вира­зі «Іван носить плахту, а Настя — булаву». Продай, милий, дві телич­ки, Та справ мені дві спіднички, Щоб я в плахті не ходила, Щоб я людей не смішила (пісня).

Цікаві факти

Матеріал з Вікіпедії

Пла́хта — частина жіночого українського національного вбрання в східній, південній, Центральній Україні типу спідниці. Виготовлялася з полотнищ барвистої клітчатої вовняної тканини.

Плахта — це полотнище довжиною до 4 метрів, виткане з пофарбованої вовни, завжди в кратки, з більше чи менше вибагливим узором. А потім ще часто вишите руками, вовною чи очками в кожній кратці.

Полотнище розрізали на три рівні частини, а потім дві частини не зшивали, а пришивали виворітніми сторонами до третьої частини і зшивали таким чином, щоб середина нижньої частини була навпроти розрізу бічних частин. Пошиту у вигляді букви Т готову плахту перегинають так, щоб її нижня (лицева) частина опинилася знизу та обмотують її навколо стану, привязуючи зверху поясом або крайкою. При цьому нижня частина прикриває задню частину тіла, а дві вивернуті інші, боки, залишаючи таким чином тільки невеликий розріз спереду, який прикривали зверху попередницею.

Так само як і запаска, плахта є дуже старовиною одежею. Як запаска так і плахта були ймовірно єдиною одежею нижньої частини тіла за козацьких часів, коли одяг відзначався особливою пишністю. Плахти за козацьких часів виготовляли з шовку, вишиваючи поверху золотими та срібними нитками.

В кін. 19 на поч. 20 ст. плахти почали виходити з ужитку, були вони в той час ще в деяких місцевостях на Лівобережжі та на Київщині. Узори в той час стали простішими та невибагливими. Кожен з узорів мав свою назву: картата, синятка, рожева, рогатка, закладяна, трещата і т. і. Гуцули та частково бойки носили замість плахти запаски, часто невибагливо ткані з металевою та шовковою ниткою. Такі запаски були найчастіше жовто-гарячої барви, інколи синьої чи зрідка і ін. барв. Такі запаски були ткані в поперечні смуги, а не в кратки, як на великій Україні. В Буковині та Бессарабії запаски були чорної барви з більш-менш строкатим краєм унизу.

До плахти спереду, де був розріз, завжди носили попередницю. Плахти були вовняні, а заможніші носили напівшовкові плахти (шовк на сукні). До плахти носили з тонкої шерсті «попередницю» червоного кольору, яку пов'язували червоним або зеленим шерстяним поясом.

В західних областях України — верхній одяг з полотна. У поляків, лужичан, словаків — головна і наплічна накидка.

Народна приповідка: «Не треба запаски, коли й у плахті гарно».

Ілюстрації