Кирпа
Кирпа, -пи, ж. 1) Вздернутый носъ. Лічить Енея приступає, очками кирпу осідлав. Котл. Ен. VI. 72. Кирпу гнути. Задирать носъ. А як закуштує школи, вже й одвертає пику, вже й кирпу гне. Левиц. І. 277. Стара не страшна, так молода кирпу гне. Котл. НП. 353. 2) = Кирпатий. Ум. Кирпонька. МВ. (КС. 1902. X. 143).
Тлумачення сучасними словниками:
КИ́РПА, и, жін., фам., зневажл. 1. Короткий, задертий догори ніс. Хома зараз тут свою кирпу тиць! (бо він у нас кирпатий на всю околицю) (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 191); Три волосинки під кирпою, та й ті стирчать на всі вітри (Яків Баш, На землі.., 1957, 69).
-Водити за кирпу кого — манити обіцянками, обманювати кого-небудь. — Нехай лиш Турн, що верховодить І всіх панів за кирпи водить, 3 Енеєм порівня плеча (Іван Котляревський, I, 1952, 276); Гнути (дерти, задирати, задерти і т. ін.) кирпу — гордовито триматися, зазнаватися. Тепер, бач, у пани лізе [голова], кирпу гне... (Панас Мирний, II, 1954, 187); Казали, що якийсь молокосос половиною села хоче правити, кирпу дере, старших ображає (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 407).
2. Про людину з таким носом. [Галя:] І я говорила з товаришем Коваленком. [Панас:] Ну, ти вже брешеш! Про віщо б парторг МТС розмовляв з такою... кирпою? (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 479).
3. перен., нар.-поет. Смерть. Ні, голубе! Вже не таким тузам Кабаки кирпа втерла! Вже Бонапарт.., Да і того на дно до пекла вперла! (Гулак-Артемовський Байки.., 1958, 126).
(Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 152.)
Кирпа вгору - триматися з погордою, зверхньо дивитися на кого-небудь;
Білоножко В.М. та ін. ФРАЗЕОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. Том 1, 2
ки́рпа 1
іменник жіночого роду
ніс
ки́рпа 2 іменник жіночого роду, істота про людину
«Атлас української мови», т. 1-3, 1988
Крилаті вислови зі словом "кирпа":
Гнути кирпу
Гнути (дерти, задирати і т. ін.) / загнути (задерти і т. ін.) кирпу (носа, ніс) — гордовито триматися, ставати чванливим, гонористим, зазнаватися.
Дерти кирпу
Дерти кирпу — триматися гордовито.
Ілюстрації:
