Кнур

Кнур, -ра, м. Боровъ. Кнур у берлозі. К. ЧР. 372.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Цікаво знати

Сучасні словники

Кнур Академічний тлумачний словник

КНУР, а, чол.

Самець свині. — Як дременув попід хатою та й поперевертав обидва глиняники, — говорила Мотря. — Це, мабуть, рябий Парасчин кнур?.. — промовила мати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 274); [Хлопець:] Суне так котре куди попало. Попереду кнури та бугаї, та жеребці, та барани з цапами, я ледве втік (Леся Українка, II, 1951, 208); У відтворенні поголів'я велике значення має й підбір кнурів (Хлібороб України, 4, 1965, 17); * У порівняннях. За шинквасом, мов кнур у загороді, стояв гладкий шинкар (Петро Колесник, Терен.., 1959, 61).

Кнур . Словар українського сленгу

КНУР

(-а) ч.; жрм; зневажл., презирл. Сексуально стурбований чоловік середніх років, схильний до зваблювання, адюльтеру і т. ін. ♦ Кнур ефіопський. Те саме. <...> подасть твоя на аліментники і припаяють за невиплату строк; розпозіхається і мовчить, кнур ефіопський <...> (Є. Пашковський, Безодня). ■ Пор. у бурс.-сем. арґо кнур - сутинер.

Кнур . Словник синонімів

КНУР

див. КАБАН.

Кнур . Українсько-російський словник

КНУР

с.-х.

кабан, хряк обл.

Кнур . Орфографічний словник української мови

Кнур

іменник чоловічого роду, істота

Кнур . Словозміна

Відмінок	Однина	Множина
Називний	кнур	кнури́
Родовий	кнура́	кнурі́в
Давальний	кнуро́ві, кнуру́	кнура́м
Знахідний	кнура́	кнури́, кнурі́в
Орудний	кнуро́м	кнура́ми
Місцевий	на/у кнуро́ві, кнурі́	на/у кнура́х
Кличний	кну́ре	кнури́