Гадюка

Гадюка, -ки, ж. 1) Гадюка, Vipera bonis. Вилазить гадюка та й сичить. Рудч. Ск. І. 146. Гадюк умію замовлять. Котл. Ен. ІІІ. 13. Нехай мої руці поїдять гадюці. Грин. III. 266. 2) Гадина, змѣя. Даю вам силу наступати на гадюки. Єв. Л. X. 19. 3) Употребляется какъ бранное слово. Ум. Гадючка.

Сучасні словники

1. Отруйна змія з плескатою головою у вигляді трикутника. Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 100); Над самою дорогою перелетів лелека з гадюкою в дзьобі (Юрій Яновський, I, 1958, 351); * У порівняннях. Цупке коріння спліталось у клубки й повзло по горах, немов гадюки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 110); // у знач. присл. гадюкою. Як гадюка; утворюючи зигзаги, кільця. Вузькоколійка гадюкою звивається між стовбурами лісових велетнів (Олесь Донченко. II, 1956, 70).

2. перен., зневажл. Про злу, підступну людину. Ростуть мої близняточка, А я утішаюсь. І з лютою гадюкою Я знову кохаюсь (Тарас Шевченко, I, 1951, 543); Хто видав нашу мученицьку таємницю? Яка гадюка заповзла в наш гурт? (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 86); // Уживається як лайливе слово. [Олекса:] Не козак ти [Сербин], нелицар! Ти гадюка, злодій ти! (Степан Васильченко, III, 1960, 17); — Чортові дуки-гадюки [брати Петра] ... Череду корів мають, а брата нещасного морять голодом (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 71). ♦ Гадюку вигодувати — виплекати, випестувати злу, невдячну людину. [Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже... (Панас Мирний, V, 1955, 142).

Ілюстрації

Див. також

Додаткові відомості