Блищати

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Блища́ти, -щу́, -щи́ш, гл. Блестѣть. Що не вітроньки шумлять, ні водоньки блищать. Чуб. V. 852.

Сучасні словники

БЛИЩАТИ, щу, щи́ш, недок.

1. чим і без додатка. Світитися яскравим світлом; сяяти. Не блищало сонечко.. — Дощ ішов і вітер вив (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 175); На небі зірочки блищали (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 275); // Давати блиск, бути блискучим. Не все то золото, що блищить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 178); Під гаєм в'ється річенька... Як скло, вода блищить (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 126); Всі машини і прилади блищали, як дзеркало (Іван Франко, III, 1950, 192); Десь далеко блищить в передвечірньому сонці шпиль дзвіниці (Олександр Корнійчук, I, 1955, 151); // Виділятися білизною, блиском (про очі, зуби, тіло); біліти; лисніти. Венгерки.. сміялись.. їх білі зуби блищали через тонкі розтулені губи (Нечуй-Левицький, II, 1956, 395); Хома з перекривленим ротом, весь мокрий, блищав од поту (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 88); Очі її блищали недобрим вогнем, проте вона стримала себе (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 32).

2. перен. Вражати зовнішнім блиском, пишністю. Хотілось би бути матір'ю, жити родинним тихим, супокійним життям — хотілось би і на балах та виставах блищати красою одягу, фігури (Гнат Хоткевич, I, 1966, 54).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 200.

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання