Ведмеденя

Сучасні словники

ВЕДМЕДЕНЯ-, яти, сер. Маля ведмедя; ведмежа Ведмежа ати, с. Маля ведмедя. Од свині не будуть ведмежата, а ті ж поросята (Номис, 1864, № 13909); Поглядають ведмежата, Як вистрибує їх батько (Л. Укр., IV, 1954, 142); Ведмежата стануть було на задні лапи, візьмуться одне з одним навручки і давай боротися (Міщ., Сіверяни, 1961, 83). Ведмеденя (ж. ведмедиця; зменшено-пестливе — ведмедик, ведмежа, ведмежатко — маля ведмедя) — великий хижий ссавець з незграбним масивним тілом, укритий густою шерстю (незграбність звіра лягла в основу виразу «зробив ведмежу послугу (прислугу)», тобто «прислужився невміло, лише завдавши прикрощів»); народні назви — Михайло (див. ще вуйко 3), бурмило; тварину наділено різноманітною народною символікою: сили («Міцний, як ведмідь», «Сила, як у бурмила», «Здоров, як ведмідь, а дурний, як пень»), незграбності («Ізвивається, як ведмідь у танці»), невдоволення («Бурчить, як ведмідь»), відлюдності («Живе, як ведмідь у барлозі»), ненажерливості («У ведмедя десять пісень і все про мед»); малих дітей лякали «ведмедем з торбою»; з твариною пов’язані певні календарні дні; на Здвиження (14/27 вересня) ведмідь лягає в барліг; на Оксану Веснопровісницю (24 січня/6 лютого) або на Спиридона Сонцеворота (12/25 грудня) він повертається в барлозі на інший бік, а встає на Благовіщення (25 березня/7 квітня) або в день Водяника (11/24 квітня); у народних замовляннях ведмідь, як і вовк, лисиця, заєць, куниця, соболь, належить до тварин «середнього царства»; з-поміж хижаків, як і вовк, займає центральне місце. Ведмедя не налигаєш (М. Номис); Ведмідь танцює, а циган гроші бере (прислів’я); В бору плодились кабани. Ведмідь і сарна прудконога (Я. Щоголев); Не жируй з ведмедем, а то він тебе задавить (М. Номис); Швидкий, як ведмідь за перепелицями (М. Номис); До меду тягли ведмедя за вуха, а від меду — за хвіст (приповідка).