Сірка

Сірка, -ки, ж. 1) Ум. отъ сіра. Ном. № 14298. 2) Сѣрка къ ушахъ.

Сучасні словники

Сірка, и, жін. 1. Хімічний елемент, легкозаймиста речовина блідо-жовтого кольору, яку застосовують у промисловості, сільському господарстві, військовій справі, медицині. Шістнадцятий елемент [періодичної системи Д. І. Менделєєва] — сірка. Це ще активніший неметал, ніж фосфор (Хімія, 9, 1956, 10); В льоху пахло важким духом селітри й сірки (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 79); Холера лютувала по всій Росії.. Скрізь встановили карантин, з зараженої місцевості не приймали посилок, а листи обкурювали сіркою (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 299); Входить [Бараболя] до майстерні і витирає сірник. Він спочатку чахкає, шипить, бризкає сіркою та смородом і, нарешті, займається (Михайло Стельмах, II, 1962, 60); * У порівняннях. Я — мов сірка: Ти дмухнеш — і я вже запалився! (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 104); На його душу, наче кам'яна гора, навернули чорні думки, — мов гарячою сіркою пекли його серце (Панас Мирний, I, 1954, 357). 2. Жовта жирна речовина, яка утворюється на стінках вушного каналу. Вушна сірка є видозмінений, більш багатий жиром продукт потових залоз (Як запобігти заразним хворобам шкіри, 1957, 13). 3. розм. Те саме, що жиропіт. — Треба тую сірку брать, що з вовни, та волам шиї парить, щоб погоїлись (Українські народні казки, 1951, 383); Повітря важке, густо насичене духом овечої сірки (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 151). Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 230.

Ілюстрації

Див. також

• Сірка, Сі́рка, або Су́льфур (S), хімічний елемент VI групи періодичної системи елементів, атомова вага 32,064; неметал; жовта кристалічна субстанція. Виступає в природі у самородному стані та у вигляді сульфідів важких металів (піриту та ін.). Сірку застосовують переважно у хімічній промисловості для виробництва сірчаної кислоти, синтетичного волокна, сірчистих барвників, димного пороху, у ґумовій промисловості, також у сільському господарстві, фармацевтиці тощо.
• Сірка, Фізичні властивості. Сірка на відміну від інших самородних елементів має молекулярну решітку, що визначає її низьку твердість (сірка м'яка або середньої твердості), відсутність спайності, крихкість, нерівний злам і зумовлений ним жирний блиск; лише на поверхні кристалів спостерігається скляний блиск. Сірка має погану електропровідність, слабкою теплопровідністю, невисокою температурою плавлення (112,8° С) і займання (248° С). Самородна сірка загоряється від сірника і горить блакитним полум'ям; при цьому утворюється сірчистий газ, що має різкий задушливий запах. Колір у самородної сірки світло-жовтий, солом'яно-жовтий, медово-жовтий, зеленуватий, різниці, що містять органічні речовини, набувають бурого, сірого, чорного забарвлення. Вулканічна сірка яскраво-жовта, пемеранчева, зелена. Риска біла, звичайно з жовтуватим відтінком. Зустрічається сірка у вигляді суцільних щільних, натічних, землистих, порошкових мас; також бувають наросли кристали, друзи, жовна, нальоти, кірочки, включення і псевдоморфози по органічним залишкам. Сингонія ромбічна.