Їздити

Ї́здити, -джу, -диш, гл. Ѣздить. Дарованим конем не їздити. Ном. № 4615. У Київ їздить всякий год. Шевч. 463.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови

ЇЗДИТИ, їжджу, їздиш, недок.

1. Їхати (у 1 знач.) багато разів або в різних напрямках. Моєму поможи Енею, Щоб він з ватагою своєю Щасливо їздив по воді (Іван Котляревський, I, 1952, 110); Тут, у степу, не було вибитих колій — їздили не часто (Юрій Смолич, I, 1958, 45).

2. Бувати де-небудь, подорожувати, мандрувати, послугуючись якимись засобами пересування. Радив [лікар] трохи спочити та поїздити по світах. От я й їздив коло 3-х місяців (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 276); Старший лейтенант.. розшукує знайомі шляхи, переліски, балки, горби, де йому доводилось їздити (Олесь Гончар, III, 1959, 275); // Бувати в кого-небудь, відвідувати когось. Всі знали, що о. Хведор з о. Мойсеєм живуть душа в душу, дуже часто їздять один до одного в гості (Нечуй-Левицький, І, 1956, 116). ♦ Їздити [верхи] на кому; Їздити на чиєму горбові (горбі) — цілком підкорити когось своїй владі, використовувати в своїх інтересах. — Що ж вони живуть гарно? — Живуть та й годі... Горпина на йому верхи їздить (Панас Мирний, III, 1954, 237); [Андрій:] Тільки противно, що ти вічно на кому-небудь їздиш (Леся Українка, III, 1952, 721); Ледачий він був, усе на моїм горбі їздив (Ігор Муратов, Бук. повість, 1959, 7).

Словник України

ї́здити – дієслово недоконаного виду