Щезати

Щезати, -за́ю, -єш, гл. Исчезать.

[1] Щезати 1. Те саме, що зникати 1. Зла іскра все поле спалить і сама щезне (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 267); Гусари кинулись на гуси та на поросята, як голодні вовки на вівцю; кістки тріщали, гусятина щезала шматок за шматком (Нечуй-Левицький, III, 1956, 151); В морі зринають і зараз щезають пінисті хвилі, наче потопають рибацькі човни, поринаючи в воду білим вітрилом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 412); Ой колись я бачив, як щезав туман, Що вночі був тихо затопив Ліван (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 41); Я скитався сиротою, Гірко мені було! Та тепер моє все горе Щезло, проминуло!.. (Степан Руданський, Тв., 1956, 75); Усміх на її обличчю щезав сам непомітно без її волі (Лесь Мартович, Тв., 1954, 442); На чисто виголених щоках виникали і щезали червоні плями (Натан Рибак, Зброя.., 1943, 91); В голові у Соломії розвиднілось. Жах її щез без сліду. Вона знала, що робити (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 357); Річенко пішов додому, але з кождим кроком, чим ближче було до хати, веселість щезала з його обличчя і замість неї являлася якась журба (Гнат Хоткевич, I, 1966, 42); — А ви, хлопи, за те, що гнали добре звіра на облаві, заберіть собі оцю сіль. Та збирайте до дрібочки, бо як часом лине ливцем тучний дощ, то щезне уся риба в Сулі (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 94); Фабіян не йме віри, щоб цілий нар од міг щезну ти безслідно, робить припущення, що таври могли обернутися на якийсь інший народ і ще озовуться колись із небуття (Василь Земляк, Лебедина зграя, 1971, 4).

2. Ставати невидним, непомітним, віддаляючись, заступаючись чим-небудь і т. ін. Сонце щезало за хмарку летючу (Павло Тичина, II, 1957, 213); Перед його очима щез другий беріг [берег] Черемошу в сивій мряці (Іван Франко, IV, 1950, 424); Вузенька стежка, ледве помітна, як слід дикого звіра, щезала часом серед кам'яної пустині або ховалась під виступом скелі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 399); На середині Ненаситця проміж двох високих скель проходять судна. От виявиться барка, здалека здається вона неначе човник і пада сторч в глибиню [глибину], — щезне, біжить десь там під водою, вихопиться і знов пірне (Олекса Стороженко, I, 1957, 240); Люди виходять з собору, але ніхто не гасить своєї свічки: всі несуть їх додому — і пливуть, пливуть, розтікаються темною площею, щезають у бічних вулицях вогники страсних свічок (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 488); Потім Орися кудись пропала, а на її місці з'явилася Лукерка, манила його чорними очима з-під пухової шалі. — А щезніть ви, — прошепотів він і вкрився рядном з головою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 48). ♦ Без сліду щезнути див. слід 1; Щезати (щезнути) з очей — те саме, що Зникати (зникнути) з очей (див. око1). — Софіє, Софіє! — гукає він. — Чого тобі? — на бігу глянула з-за плеча. — Сафрон Андрійович дома? — І Сафрон дома, і Марта теж! — сміхом надимає худе обличчя, сліпуче блискає дрібними зубами й щезає з очей (Михайло Стельмах, II, 1962, 347); Зі стайні вийшов улан, ..пішов прямо на дорогу та й щез із очей (Лесь Мартович. Тв., 1954, 164); Щезни з очей, лайл. — іди звідси; геть. — Щезни з очей, приблудо! — штовхає Василина чоловіка обома руками (Михайло Стельмах, I, 1962, 223); Щезнути з горизонту див. горизонт; Як (мов) мильна банька щезнути див. банька 2.

3. Непомітно залишати яке-небудь місце, іти звідкись. Діти щезають за двері (Леся Українка, II, 1951, 20); Він був неспокійний, усе то виходив, то входив у хату, кудис іщезав і знов з'являвся, щоб таємно порадитись з жінками (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 376); [Бичок:] Максим з переляку, чи може від сорому, кудись щез, мов у ополонку впірнув! (Марко Кропивницький, I, 1958, 467); Циганка десь щезла, неначе крізь землю пішла (Нечуй-Левицький, III, 1956, 297); // тільки док. Перестати з'являтися де-небудь протягом тривалого часу. Лукина все сподівалась, що Улас прийде до неї й піде разом з нею в село, але Улас десь щез (Нечуй-Левицький, III, 1956, 340); З другої хати гукала хазяйка: — Усте, де ти там щезла! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 210).

4. Губитися десь, пропадати невідомо куди. Надалі так було з кожним її [Соломії] заробітком: він щезав у глибокій Гіциній кишені (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 374). ♦ Щезати на віки вічні — пропадати назавжди. Виймала Василеві сорочки і вкладала в клунок; .. Здавалось їй, що з кожною сорочкою одривається частка її серця і десь щезає на віки вічні (Нечуй-Левицький, I, 1956, 90).