Казус

Казус, -са, м. Случай. Казус сей так налякав усіх людей, що більше вже ніхто із глузду не скрутився. Гліб. 65. КАЗУС, у, чол.

1. Складна, заплутана судова справа.

2. розм. Випадок, незвичайна пригода. — Казус сей Так налякав усіх людей (Леонід Глібов, Байки.., 1959, 77); Ференц, розвеселившись, розповів бійцям казус, відомий цілому Будапештові (Олесь Гончар, I, 1954, 208). [1] Казус (лат. casus) — подія, яка настає не внаслідок волевиявлення особи, а тому не може бути передбаченою за даних умов.

В юриспруденції випадкова дія, яка має зовнішні ознаки провини (злочину), але позбавлена елементу вини, а тому не спричиняє до кримінальної відповідальності, також складна, заплутана судова справа.

Казусом називають особливий випадок захворювання, описаний із супроводжуючими його обставинами.

Розмовно — випадок, незвичайна пригода [2] КАЗУСКАЗУС (лат. casus) - в праве: 1) событие, которое не зависит от воли лица и поэтому не может быть предусмотрено при данных условиях; 2) случайное действие, которое (в отличие от умышленного или неосторожного) имеет внешние признаки правонарушения, но лишено элемента вины и, следовательно, не влечет юридической ответственности. От К. следует отличать понятие непреодолимой силы; 3) отдельно взятое судебное дело или правовая ситуация как пример (см. Казуистика). http://dic.academic.ru/dic.nsf/lower/15229