Фукати

Фукати, -каю, -єш, гл. 1) Дуть (ртомъ). Шейк. 2) Браниться, кричать. Брат на брата та ворогує, сестра на сестру чари готує.... дочка до ненька сміло фукає. Чуб. ІІІ. 417, 418. — на ко́го. Бранить кого, кричать на кого. Іде наймит із пан щини, на воли фукає. Гол. І. 220.

Сучасні словники

фукати

• Фукати аю, аєш, недок. 1. неперех., діал. Пирхати, форкати. Вона [худоба] рикає, фукає і оглядається неспокійними очима, коли чує десь смерть коло себе (Коб., II, 1956, 222); Одні [гриби] він [ведмідь] підбирав і їв, інші, неїстівні, топтав, злобно фукаючи (Гжи-цький, Чорне озеро, 1961, 67); // 3 шумом випускати з ніздрів повітря, сопіти. Аж ось і підмайстер надійшов, фукаючи чогось, як ковальський міх (Фр., І, 1955, 228); // Пахкати, чахкати (про паровоз).

неперех., діал. Кричати, галасувати, дорікати комусь, сваритися на кого-небудь. — Ромка, куди ти дивишся! — фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якого молодого чоловіка (Фр., III, 1950, 100); Приніс Дорофтей із крамниці свічку і приліпив Микиті до носа.. Коли свічка догоряла і добре припекла, вже фукав на всю хату (Казки Буковини.., 1968, 40). перех., розм. Брати фука при грі в шашки (див. фук1).

фукати , Фукати — лаяти, кричати, сердитися, буркотіти

фукати , Фукати, -каю, -єш, гл. 1) Дуть (ртомъ). Шейк. 2) Браниться, кричать. Брат на брата та ворогує, сестра на сестру чари готує.... дочка до ненька сміло фукає. Чуб. ІІІ. 417, 418. — на ко́го. Бранить кого, кричать на кого. Іде наймит із панщини, на воли фукає. Гол. І. 220.

фукати ФУКАТИ, аю, аєш, недок.

1. неперех., діал. Пирхати, форкати. Вона [худоба] рикає, фукав і оглядається неспокійними очима, коли чує десь смерть коло себе (Ольга Кобилянська, II, 1956, 222); Одні [гриби] він [ведмідь] підбирав і їв, інші, неїстівні, топтав, злобно фукаючи (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 67); // З шумом випускати з ніздрів повітря, сопіти. Аж ось і підмайстер надійшов, фукаючи чогось, як ковальський міх (Іван Франко, I, 1955, 228); // Пахкати, чахкати (про паровоз).

2. неперех., діал. Кричати, галасувати, дорікати комусь, сваритися на кого-небудь. — Ромка, куди ти дивишся! — фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якого молодого чоловіка (Іван Франко, III, 1950, 100); Приніс Дорофтей із крамниці свічку і приліпив Микиті до носа.. Коли свічка догоряла і добре припекла, вже фукав на всю хату (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 40).

фукати фукати — I = фу/кнути; диал. крича/ть, кри/кнуть; (только несоверш.) брани/ть (кого), (мягче) упрека/ть (кого), (сильнее) распека/ть (кого) II = фу/кнути 1) диал. тяжело/ дыша/ть (только несоверш.), пыхте/ть, запыхте/ть;

фукати 1 -- Не фукай, не фукай! -- їдко мовив Стальський. -- Не чинися святою та божою. 2 -- Та сиди-бо! -- мовив Стальський, сміючись і ще раз втискаючи її в крісло. -- Фукай собі, як кицька, але сиди. Вислухай, що я хочу тобі сказати по-щирості. 3 Євгеній чемно вклонився і вийшов. А пан староста довго потім ходив по своїй канцелярії, тер рукою чоло, фукав і плював, розкладав руками і воркотав щось сам до себе, вкінці з резиґнацією кинувся на свій урядовий фотель і зітхнув важко: -- Чорт його візьми! Чи сяк зроблю, чи так, а ордер пропав напевно!

фукати фу́кать укр. фу́кати "фыркать, бранить, кричать", болг. фу́кам, сврш. фу́кнъ "сдувать (о ветре), отбрасывать", сербохорв. фу̑ка̑м, фу́кати "шипеть, шумно есть", словен. fȗkati "шмыгать, дышать, свистеть", чеш. foukati "дуть, веять, ругать", слвц. fúkаt᾽ "дуть", польск. fukać "ругать, накинуться", в.-луж. fukać "шмыгнуть, скользнуть", н.-луж. fukaś "дуть, дурачить, надувать". От звукоподражательного *fu; см. Бернекер I, 286.

Ілюстрації