Волати

Волати, -лаю, -єш, гл. Взывать; громко кричать. Котл. НП. До Бога серцем жалосне волають. Гол. І. 34. Піду в край пустий, де й плуг не оре, і буду волати: горе мені, горе. Чуб.

Сучасні словники

СЛОВОПЕДІЯ Універсальний словник-енциклопедія

ВОЛАТИ д! КРИЧАТИ; -АЮЧИЙ, що волає, крикун; ГОЛОС -АЮЧОГО, голос крикуна.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ВОЛАТИ, аю, аєш, недок. Те саме, що кричати; голосно кликати. Але хто те місце знає, де трухлявий пень і мох, той приходить і волає або й тихо каже: «Ох!» (Леся Українка, I, 1951, 273); — То чого ж вона ще на поміч волає? (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 64); * Образно. Волає вся земля: геть паліїв війни! (Максим Рильський, Сад.., 1955, 12); // уроч. Звертатися до кого-, чого-небудь. [Павло:] Я не чіпаю твоєї честі, а волаю до неї (Михайло Старицький, Драм. тв., 1941, 48).

Орфоепічний словник української мови

волати — а/ю, а/єш, недок. Те саме, що кричати; голосно кликати …

волання — я, с. Дія за знач. волати; крик …

волаючий — а, е. Дієприкм. акт. теп. ч. до волати …

Іноземні словники

Російсько-українські словники

Взыва́ть, воззва́ть – вола́ти, завола́ти. [Проли́та кров вола́є до небе́с (Стар.-Чернях.)]. Вопия́ть, возопия́ть – кли́кати (до бо́га), вола́ти, завола́ти, (иронич. и напыщ.) вопия́ти, завопия́ти. [Проли́та кров вола́є до небе́с (Стар.-Черн.)]. • Вопию́щий – кричу́щий. • Вопию́щее противоречие – кричу́ща супере́чність (Єфр.). Восклица́ть, воскли́кнуть – покли́кувати (поклика́ти), покли́кнути, викли́кувати, ви́кликнути (кли́кнути), гука́ти, гукну́ти (згукну́ти), вигу́кувати, ви́гукнути, погу́кувати, погукну́ти, скри́кувати, скри́кнути, викрика́ти, ви́крикнути, крикну́ти, (вопиять) вола́ти, завола́ти. [Ча́сто покли́кують вони́: «Так гово́рить Госпо́дь» (Л. Укр.). Це зве́ться падлю́цтвом – згукну́в Лаго́вський (Крим.). Ми крикну́ли: «пожа́р!»]. • Обращаться к кому с восклица́нием – поклика́ти (покли́кувати), покли́кнути на ко́го (до ко́го). [Го́лосно ми на бра́тію свою́ – хуторя́н поклика́ємо (Кул.)]. Звать – 1) (призывать кого) кли́кати кого́ (кли́чу, -чемо, -чуть) (реже на ко́го), гука́ти кого́ (на ко́го), (приглашать) заклика́ти, зва́ти, зазива́ти, узива́ти кого́. [Кли́че ма́ти вече́ряти (Шевч.). Ода́рка за́раз-же почала́ вдвох із бра́том кли́кати ма́му й пла́кати (Грінч.). От брат приста́в тро́хи та й кли́че на ме́не (Федьк.). Проси́ли мене́ і кли́кали до се́бе (М. Вовч.). Вона́ й заклика́є Рома́на в клас (Васильч.). Варва́ро! – гука́в пан Валерія́н (Коцюб.). Чу́є, що хтось гука́є на ньо́го: «Мужичо́к, мужичо́к!» (Квітка). Мала́нка почала́ гука́ти Андрі́я (Коцюб.). Ти звеш мене́, й на го́лос ми́лий твій з гаря́чою любо́в’ю я поли́ну (Самійл.). Зазива́є мене́ до се́бе в гости́ну (Кониськ.). Узива́ють її́ в ха́ту, пита́ють – чи пі́деш, чи ні? (Грінч.)]. • -ть на помощь – кли́кати кого́ на підмо́гу, (кричать караул) на ґвалт, (без дополн.) ґвалтува́ти. [Упа́в кома́р та й ґвалту́є (Пісня)]. • -ть друг друга – кли́кати одне́ о́дного, склика́тися; 2) (называть) зва́ти, узива́ти, назива́ти, назва́ти, кли́кати. [Старшо́го Кайдаше́вого си́на зва́ли Карпо́м (Н.-Лев.). Неха́й ма́ти бу́де зна́ти, кого́ зя́тем зва́ти (Чуб.). Я пови́нен «холо́пом Стьо́пкою» себе́ взива́ти та ру́ки цілува́ти, як неві́льник (Л. Укр.). А як тебе́, кли́чуть? – Павло́ Хоме́нко]. • Его зва́ли – він зва́вся. • Как вас (его) зову́т? – як вас (його́) на ім’я́, як вас кли́чуть (звуть)? • Как (его) -ву́т по имени и отчеству? – як (його́) на ім’я́ й по ба́тькові? • Поминай как -ли – ті́льки його́ й ба́чили, і слід за ним загу́в; 3) (взывать) гука́ти, вола́ти; 4) (давать насм. имена) прозива́ти кого́, прозива́тися з ко́го. • Зва́нный – кли́каний, закли́каний, про́ханий, про́шений, зва́ний, за́званий.

Ілюстрації

[1]

[2]

[3]

[4]

Медіа

Треба не інформувати, треба кричати...

Дочи Кричат и смеются