Цок!

Цок! меж., выражающее стукъ, звонъ отъ удара по твердому тѣлу. Рудч. Ск. II. 5. Тут хвись! шабельки засвистіли, цок, цок! і іскри полетіли. Котл. Ен. VI. 83. Цок, цок підківками, стук, стук ніженьками. Нп.

Сучасні словники

Цок

ЦОК, ЦОК-ЦОК, виг., розм.

1. Звуконаслідування, що означає цокання. Після служби божої Хижа наблизилася до карнавки, нешвидко добула з ганчірки п'ятизлотник, потримала його в руці й укинула в карнавку. — Цок! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 95); Цок! — патрон був учбовий (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 47); «Цок-цок, цок-цок», цокали ходики в напруженій тиші (Андрій Головко, II, 1957, 633).

2. Уживається як присудок за знач. цокатих і цокнути. [Малоштан:] Чую, лопата — цок! Отак — цок... хрусь... Що воно за знак, добродію Чирво Козирю? (Іван Микитенко, I, 1957, 84); Біжить [Параска], проклята, прудка, як коза, а порожні відра цок та цок об коромисло (Нечуй-Левицький, II. 1956, 22); Тут хвись! шабельки засвистіли, Цок-цок! — і іскри полетіли (Іван Котляревський, I, 1952, 291); — Раптом знову у шибку: цок-цок... (Степан Олійник, Вибр., 1959, 108); До того йому муляє ногу, заважає бігти ще дужче, бігти так, щоб не чути пострілів, — а вони ззаду — цок, цок! — один по одному (Іван Микитенко, II, 1957, 305); Я замикаю кімнату, вішаю ключ на гвіздочок біля входу, швидко збігаю вниз. Цок, цок по сходах (Михайло Чабанівський, За півгодини.., 1963, 13). Тлумачення слова у сучасних словниках