Вітер

Вітер, -тру, м. 1) Вѣтеръ. Ізза гори вітер вів, калина не спів. Мет. 165. Із вітром могила в степу розмовляє. Шевч. 37. На вітер підняти. Приводить въ чувство упавшаго въ обморокъ, вынося его на чистый воздухъ. Не виїхав козаченько за білії хати, як довелось дівчиноньку на вітер підняти. Нп. Пішло з вітром, за вітром. Пропало, пошло прахомъ. Вітер має. Уже нѣтъ. Шукай вітра в полі! Напрасно будешь искать, не найдешь. Іди по три вітри. Ступав къ чорту. Жене, як дідько вітри. Летить, какъ бѣшеный. Ном. №11428. Ум. Вітрець, вітречко, вітрик, вітронько. ХС. II. 196. 2) = Ятір. Kolb. І. 73.