Ячмінь
Ячмінь, -меню, м. 1) Ячмень, Hordeum vulgare. ЗЮЗО. І. 125. — го́лий. Hordeum nudum. ЗЮЗО. І. 125. Звеліла мені мати ячменю жати. Чуб. III. 250. Мн. Ячмені, ячмена. Ячмень на корню. Торік ячмена добрі були. Камен. у. 2) Воспаленіе сальной железки вѣка, hordeolum. Ум. Ячме́ник, ячме́ничок, ячміне́ць. Ячменик зійшов. АД. І. 54. А я житечка не окала, ячменичку не в’язала. Грин. III. 311. Оце у мене, брате, овесець.... оце... ячмінець. Рудч. Ск. II. 134. Ячмінець во 2 зн. Грин. II. 318. Мил. М. 34.
Сучасні словники
- ЯЧМІНЬ
I ячмень
II мед. ячмень
- Ячмі́нь (Hordeum), рід рослин родини злакових.
Ячмінь. Академічний словник української мови
- ЯЧМІНЬ 1, меню, чол.
1. Злакова рослина, зерна якої використовують для виготовлення круп, борошна, на корм худобі, а також як сировину для пивоварної промисловості. Там бачиш широкі лани, вузькі з високими межами ниви, які аж ясніють золотавою пшеничкою і ячменем, срібним колоссям жита та повійним гнучким вівсом (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 83); Ячмені почали половіти, немов сивина старості злегка торкнула буйну рослинність землі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 245); Соловейко щебече, кажуть, поки ячмінь почне колос викидати (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 338); Сіє [колгосп] жито, озиму й яру пшеницю, ячмінь, овес, просо, цукрові буряки, соняшники... (Остап Вишня, I, 1956, 364).
2. Зерно цієї рослини. Якось в нас солі не стало на страву, От і запріг я кобилу лукаву; Четверть ячменю насипав на віз, Сам примостився й у город повіз (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 124); Я часто й спав у насінні, — в житі, в просі, в ячмені й горосі на печі (Олександр Довженко, I, 1958, 281). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 661.
- ЯЧМІНЬ 2, меня, чол., мед. Гнійне гостре запалення волосяного мішечка вії і сальної залози краю повіки. Всі його знали в школі: завжди в нього як не ячмінь на оці, то чиряк на шиї (Степан Васильченко, II, 1959, 148).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 661.
Ілюстрації
|
|
|
|
