Весна

Весна, -ни, ж. Весна. Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком покрила. Шевч. 195. Весною, на весні. Весной.

Сучасні словники

«Весна» як (мов, ні́би і т. ін.) бджіл у ву́лику. Дуже багато, безліч. Приходжу до клубу колгоспного, а там людей, ніби бджіл у вулику (І. Сочивець). як бджіл по весні́. У неї планів, як бджіл по весні (З усн. мови). поет. квітень, май; (рання) провесінь, провесна; П. молодість, юність; (цивілізації) початок, світанок. весна́ іменник жіночого роду

• Але: дві, три, чотири весни́

«Весна» ВЕСНА, и, жін. 1. Пора року між зимою і літом, яка характеризується подовженням дня, потеплінням, появою перелітних птахів, розквітом рослин і т. ін. Встала й весна, чорну землю Сонну розбудила, Уквітчала її рястом, Барвінком укрила (Тарас Шевченко, I, 1951, 136); Травень надворі... Значить, весна, Значить, гілки набростилися, І даль така прозора, ясна, І зорі грозою вмилися (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 59). 2. перен. Молодість, роки дитинства і юності. Не забудь, не забудь Юних днів, днів весни (Іван Франко, X, 1952, 13); Нехай твою [сестрину] весну минуть Вітри та морози (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 112); // Що-небудь початкове, яке провіщає розквіт, розвиток, перемогу чогось. І сталось. Перший грім з «Аврори» Весну народну возвістив, І Київські прадавні гори Червоний прапор осінив (Максим Рильський, I, 1956, 415); // Світле, радісне почуття. Хуга надворі північна, В серці — весни течія (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 216); Весна в кожному серці, райдуга в очах (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 359). 3. Рік (тільки при визначенні віку кого-небудь). Був я підлітком і не знаю, Скільки весен тобі було, Як зустрілись ми серед гаю, Де зі скелі б'є джерело (Іван Вирган, В розп. літа, 1959, 38); — Старий Йонеску.. позаторік святкував соту весну свого життя (Юрій Смолич, I, 1958, 46). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 341.

Ілюстрації

[1]

[2]

[3]

x140px [4]

Медіа

ВЕСНА

Див. також

Закликання весни – один із найцікавіших звичаїв українського народу. Адже прихід весняного тепла давав поштовх початку нового хліборобського циклу та вливав потужний струмінь натхнення до селянської душі. Народна уява створила поетичний образ весни-дівчини з вінком квітів, що “десь у садочку шиє сорочку”, а інколи й у вигляді молодиці, що вже має або готується мати дочку: Ой весна, весна та весняночка, Ой де ж твоя донька, та паняночка… Ця вродлива дівчина або молодиця дуже багата, від неї люди сподівалися щедрих дарів, а тому й виглядали її рано-вранці до сходу сонця: вибігали на горби, ставали на воротах, лізли на дах комори чи клуні і запрошували її піснями. Закликали весну зазвичай жінки, дівчата та діти. Закличні обряди за своєю суттю складаються з дійств по закликанню птахів з теплого краю та, власне, закликання весни. А ще За уявленнями наших предків в цей день прилітало сорок різних пташок з вирію. Птиця – це вісник весни-радості й взагалі вісник сонця. Вона побуває в повітрі, «у небі», й несе людям утіху з неба ж, від сонця. А в собі носить яєчко – емблему сонця-життя, народження, воскресіння. Тому майже всі птахи надзвичайно цінувались у наших пращурів, та й тепер шануються. Був у давнину звичай тримати всю зиму пташатко в хаті, а на Благовіщення випускати на волю. Завжди ранньою весною прилітних птиць годували, годують й тепер. Птахи завжди були улюбленцями наших предків. Протягом віків сформувався стрункий весняний обряд - закликання весни піснями, хороводами, іграми. У обрядодії зустрічі птахів беруть участь дівчата і хлопці. Випікається весняне печиво у вигляді пташок- «жайворонків», голубків, які роздавали дітям... Вибравши поміж себе найсимпатичнішу юнку (паняночку), прикрашали її стрічками й віночком. Взявши в руки "жайворонки", паняночка звертається до старшої жінки: Благослови, мати, Весну закликати! Весну закликати, Зиму проводжати, Зимочку в візочку, Літечко в човночку! Вийшовши за село, гурт заспівує: Ой ти весно, ти весна, Ти чого до нас прийшла? Паняночка відповідає: Я прийшла до вас з теплом, Із зеленим житечком. Обійшовши довкола, всі стають на пагорбі й закликають птахів: Із краю кураю [5]