Зіниця

Зіни́ця, -ці, ж. Зрачекъ.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЗІНИЦЯ, і, жін.

1. Отвір у райдужній оболонці ока, крізь який у нього проникає світлове проміння. Крізь прозору рогівку видно райдужну оболонку, від якої залежить колір очей, і розміщену в її центрі зіницю (Наука і життя, 3, 1959, 27); Вони [очі] були смутні-смутні і дивились на мене так пильно, аж почорніли від розширених зіниць (Леся Українка, III, 1952, 683); * Образно. Порожні зіниці вікон мертво дивилися на мічмана (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 155); // розм. Райдужна оболонка ока. Ворожила мені індіанка Там, де в скелю гримлять ручаї. І дивилися тьмяно і п'янко Сизо-білі зіниці її (Андрій Малишко, Запов. джерело, 1959, 195); Його чорне обличчя геть списане дрібними зморшками, серед них весело блищать у синюватих білках золотисті зіниці (Максим Горький, Опов., порекл. Хуторяна, 1948, 297).

Ілюстрації

Зовнішні посилання

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]]