Павук

Павук, -ка, м. 1) Наукъ, Arachnea. — волоський. Тарантулъ. Вх. Пч. І. 7, 16. 2) = Павич. Черниг. у. 3) — летючий. Бабочка мертвая голова. Драг. 12. Ум. Павучок.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Див. також
4 Сучасні словники
5 Ілюстрації
6 Медіа
7 Див. також
8 Джерела та література
9 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Павуки (Araneae, Clerck 1757) — це ряд членистоногих тварини, що належать до класу Павукоподібних, підтипу Хеліцерові. Відомо близько 41000 видів[1], розповсюджених по всій Землі за винятком Антарктиди, океанів та морів. У Галичині й Українських Карпатах відомо 78 видів з 15-и родин[2]. Павуки є облігатними хижаками, які живляться різноманітною тваринною їжею. Єдиним рослиноїдним видом, раціон якого на 90% складають тільця Белта (особливі виділення листків акацій), є Багіра Кіплінґа (Bagheera kiplingi Peckham & Peckham, 1896)[3][4]. Розміри павуків коливаються від 0,8 мм до 150 мм. Відбитки перших справжніх павуків датуються кам'яновугільним періодом — 318–299 млн років тому, а подібні до павуків тварини, які здатні були плести павутину — девонським періодом, 386 млн років тому. Сучасні групи павуків: Миґаломорфи (Mygalomorphae) та Аранеоморфи (Araneomorphae) виникли у тріасовому періоді близько 200 млн років тому. Найсильнішою отрутою серед усіх істот на землі володіє павук каракурт.

--Олександр (обговорення) 08:55, 29 листопада 2013 (EET)Морфологія Голова і груди павука об'єднані у спільну тагму — головогруди, яка сполучається із черевцем за допомогою стебельця (лат. petiolus s. pediculus), яке зазвичай коротке, рідше значно видовжене (у родів Myrmecium, Formicinoides). Головогруди розділені на дві виразні області: головну та грудну; з них перша несе дві пари кінцівок: хеліцери (лат. chelicerota, лат. chelae, лат. mandibulae), що складаються з одного товстого, зазвичай короткого членика, озброєного рухомим кігтиком, поблизу вістря якого є отвір каналу, що виводить отруйні виділення залоз, які знаходяться у основному членику, і педипальпи (лат. palpi), що складаються з 6 члеників (лат. coxa, лат. trochanter, лат. femur, лат. patella, лат. tibia і лат. tarsus). У статевозрілих самців Тарсус педипальп перетворений у апарат для спаровування — цимбіум. До головогрудей, з нижньої сторони, кріпиться 4 пари ходильних ніг.

Між хеліцерами на вершині горбика (лат. rostrum) знаходиться ротовий отвір, що служить для смоктання; цей горбик знизу обмежений переднім відростком грудей (лат. sternum), так званою губою (лат. pars labialis), а з боків двома максилярними платівками (лат. lamina maxillares).

Позаду педипальп до головогрудей прикріплені чотири пари ніг, з яких кожна складається з 7 члеників: тазика (лат. соха), вертлуга (лат. trochanter), стегна (лат. femur), чашечки (лат. patella), гомілки (лат. tibia), передлапки (лат. metatarsus) і лапки (лат. tarsus), озброєної знизу гладкими, або зазубреними кігтиками, між якими є іноді більш короткий непарний кігтик. А

На передній опуклій лобовій частини головогрудей (які у деяких родів приймає форму або конуса ( Theridion, Erigone), або булави, на вершині якої розташовані хеліцери (Eriauchenius), або забезпечена вістрям) знаходяться очі. Очей може бути 8, 6 рідко 2 (роди Nops і Caponina), розташовані зазвичай у два прямих або вигнутих ряди, іноді, як у Pholcus podophthalmus E. Sim., Бічні очі зближені по три і розташовані на рогоподібних відростках. Очі прості, двох видів: середня пара передніх очей, так званих лобових або головних, забезпечена особливою сітківкою і акомодаційнійним апаратом, інші очі називаються додатковими (середні задні також — тім'яні) і мають внутрішній відображаючий шар (лат. tapetum lucidum).

Черевце в основному має овальну форму, рідше круглу, незграбну, або забезпечене різними відростками (роди Gasteracantha, Phoroncidia), іноді ж має дуже подовжену форму ( Ariamnes flagellum Dol.); знизу біля його основи знаходиться статевий отвір, у самців у вигляді простої поперечної щілини, у самок ж він оточений потовщеною хітиновою платівкою — епігіною ({ {lang-la| epigynum s. sarum}}) з язикоподібним, зігнутим відростком (лат. clavus s. ovipositor).

На нижній поверхні кінчика черевця знаходиться шість павутинних залоз, розташованих у порожнині черевця, які продукують білковий секрет, що при контакті з повітрям полімеризується, утворюючи шовкову нитку — павутину.