Жовнір

Жовнір, -ра, м. Солдатъ. Про їдного жовніра війна буде. Ном. № 833. Пішов милий в жовніри, я я іду в черниченьки. Чуб. V. 54. Ум. Жовнірик, жовніронько, жовнірочок. Жовнір походить від українського прозивного «Жівнір» - «солдат» (спочатку - «солдат польської армії»). Морфологічні та синтаксичні властивості жовнір Іменник, одухотворене, чоловічий рід. Вимова МФА: од. ч. [], мн. ч. [] "Іде жовнір з України.Та й керує до дівчини."А хто хоче войну знати/Українські народні пісні з Лемківщини / Упорядник Орест Гижа. – Київ: Музична Україна, 1972. – 404 с.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації