Нудитися

Ну́ди́тися, -джу́ся, -дишся, гл. Тосковать, скучать; томиться. Ой не пряди, моя мила, не нудися: прийде весна, святе літо, приберися. Нп. Він з голоду ніколи не нудився. Греб. 364.

Сучасні словники

1. Відчувати нудьгу; перебувати в стані нудьги. Годі ж нудитись, складаючи руки; Кличе робітників рідна земля... (Павло Грабовський, I, 1959, 329); Вона сиділа оце, слухняна, в хаті й нудилась без роботи (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 269); Мелашка вже нудилась за Бісвцями, за батьком, за своєю доброю матір'ю (Нечуй-Левицький, II, 1956, 325); Яшко довго нудився на самоті (Андрій Головко, I, 1957, 129); * Образно. Небо нудилося. Хмари затягли обрій, наповзали, налягали на землю (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 149).

Нудитися світом — те саме, що Нудити світом (див. нудити). Хоть він за нею і журився І світом цілий день нудився; Та ба! бач треба покидать (Іван Котляревський, I, 1952, 82); То лаяв [Халявський] усякого, хто тільки на думку йому приходив, то світом нудився, і з журби аж захляв (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 208); Чіпка собі нудиться світом, коли немає нікого з товариства (Панас Мирний, II, 1954, 294).

2. рідко. Відчувати нудоту (у 2 знач.). — От кобець — менший вас, а їсти як захоче: Летить — і душить горобця. Зате він з голоду ніколи не нудився (Євген Гребінка, I, 1957, 46).

Українсько-російський словник

Нудитися

   скучать, тосковать; (быть в мрачном настроении) хандрить; (мучиться) томиться, изнывать

Орфоепічний словник української мови

Нудитися

   [ну/диетиес'а і нуди/тиес'а]
   ну/джу/с'а, ну/диес':а, ну/диец':а, ну/д'ац':а; нак. нуди/с'а, нуд'і/ц':а і ну/дз'с'а, ну/д'теис'а

Ілюстрації